Вже тут
ти сам
ось твоя реальність
примарна любов і безтактність
цього життя
Бачиш всю велич
Сірого людського кіно
Німого з немочі
Людських кам’яних сердець як старе полотно
Чорне як вночі
Думки засліпляють очі
Губи не хочуть
Шепотіти кохання
І кожен охочий
Користується зізнанням
Для своїх власних втіх
Ось тобі весь меморандум рабської неволі
Живеш в огорожі тупих примусів
І недоцільних ідей і болючості почуттів
Не налаштовуй своїх синусів
Не зрозуміють…усім по цимбалам
Твоя відвертість…
Далеко не треба йти
Ти відчуєш людську зверхність
Свобода обмежена…роки потрачені
А далі що… щастя втрачене
І самотність…