Набридли всі несамовиті,
Кричать аж вуха заклада,
Хоча вони багаті й ситі,
Як Богословська, відьма та.
Як тільки чую її голос,
Її образливі слова,
То виключаю її соло,
Щоб не боліла голова.
Та йду спокійно на природу,
Подихать свіжим вітерцем
Й від цього маю насолоду
І вірш пишу цей олівцем.
Нехай кричить десь там хоч лопне,
А ми спокійно будем жить,
Колись то врешті і усопне,
Тоді, можливо, й замовчить.
А може крикне й з того світу
Як там у пеклі в казані,
Чи пожалієм цю кубіту,
Чогось я думаю що ні
31.05.13.