Незавершене
Холодний вогонь недосяжних зірок
Блакитного моря сумна глибина
Безмежність кохання. Сплетіння думок.
І в мене в душі і у мислях вона
Вона! Хоч кохаю давно не її
І навіть на загадку не лишив картинки
Як я намагався забути сумні,
Заплакані очі рідної людини?
Душа я як той птах, що до сонця летів,
Хоч крила ще можуть плекати кохання,
Омріяним обрієм душу пробив.
Літає. Без цілі і без зазіхання
На щастя. На щастя я їй подарую
Самотніх світанків вінчальне намисто,
Туман і прозорість життя. Намалюю
Їй долю щасливу, смарагдове місто
Де сонце в зелених весняних обіймах
Де мрії летять до зірок безоглядно
І серце спокійне...