Бессонница (Давид Самойлов, http://francua.nm.ru/Ll/Samojlov/Samojlov.htm)
Я разлюбил себя. Тоскую
От неприязни к бытию.
Кляну и плоть свою людскую,
И душу бренную свою.
Когда-то погружался в сон
Я, словно в воду, бед не чая.
Теперь рассветный час встречаю,
Бессонницею обнесён.
Она стоит вокруг, стоглаза,
И сыплет в очи горсть песка.
От смутного её рассказа
На сердце смертная тоска.
И я не сплю - не от боязни,
Что утром не открою глаз.
Лишь чувством острой неприязни
К себе - встречаю ранний час.
БЕЗСОННЯ (вільний переклад П.Голубкова)
Я розлюбив себе. Сумую
Від неприязні до буття.
Кляну і плоть свою людську я,
І душу тлінну. Маяття.
Колись занурювався в сон
Я, мов у воду, бід не чаяв.
Тепер світанок зустрічаю,
Наче в облозі у безсоннь.
Вони стоять навкруг, стоокі,
І сиплють в очі пил піску.
А розповіді їх жорстокі
На серце смертну ллють тоску.
І я не сплю - не від боязні,
Що не відкрию вже очей.
З чуттям гіркої неприязні
До себе – день зустріну цей.