І ось минає шістнадцята весна.
Я в ній жила. Живу і досі.
Вона для мене, як коштовніть, дорога,
Бо в ній була така безмежна осінь.
Мені не байдуже, що скажуть всі навколо.
Я їхній раб. Вони ж - святиня.
Та поки в укарїнців є співоче серце - мова,
То тільки там найкраща берегиня.
І ось минає шістнадцята весна.
Я досі як малесенька дитина:
Квітучий спів душі і гомін. Чарівна
І незабутня вже жива кінокартина.