Вип’ю із п’янких очей сльозу,
І печаль з лиця зітру руками,
Та журбу розбивши кам’яну,
Закохаю милу до нестями.
Прокричу через вікно у світ,
Що згорає серце від кохання,
Що ти снів палких солодкий плід,
Що співати милій, це призвання.
Дякую що доля привела,
Шлях тернистих днів до мрії дому,
Я в віршах натхненно мов бджола,
Слів нектар збираю без утоми.
В снігопади спеку чи грозу,
Захищу магічними словами,
Вип’ю із п’янких очей сльозу,
І печаль з лиця зітру руками.