ЩО Є ДОБРЕ, ЩО Є ЗЛЕ
укранїнізований переспів вірша В.Маяковського
Ось пибіг Тарас малий,
І питає в діда:
Як то є – по-Праві йти?
Що таке є Віда?
Що є добре, що є зле?
Як їх відріжнити?
Хочу знати геть усе,
Як на світі жити!
Дід здивовано всміхнувся
(вигнулись аж брови),
Розправляє сиві вуса:
Шоб ти був здоровий!
Черевик, якого шив,
відклада, малого
На коліно посадив
І почав от з чого:
Білий світ і все у нім
Створено Богами,
Все у ньому є святим,
Тож не є поганим.
Бачиш – Сонце, хліб росте,
Пташечки співають...
То є добре, то – святе!
Всі це відчувають.
Чорна хмара наліта,
Град жита вражає...
Хоч не зле, та все ж біда –
Не буде врожаю!
Та ось вийшов мудрий волхв,
Перуна покликав,
Стороною град пройшов,
Оминуло лихо.
То є добре, коли всяк
Свою справу знає:
Селянин – оре, вояк –
Землю захищає...
Бачиш – мати хліб пече,
Татко сіно косить,
Бабця он, полотна тче,
Любця воду носить,
Ярик вигнав череду,
Стан в хліві попоравсь...
Праця кожного в роду –
То є спільна користь!
Навіть Дарочка взялась
Колисать малого,
Все це – добре, праця нас
Наближа до Бога!
Ми на те й йдемо в цей світ,
Аби через працю
Свою волю й дух зростить
Й до Богів підняться.
Права нам до того шлях,
Тож по Правді Божій
Жити в світі має всяк –
Бідний і заможний...
Чи старий, чи молодий,
Чоловік, чи жінка
Всі повинні ми по ній
Мірять свої вчинки!
Бо ж є люди, хоч й не в нас то,
Жадібні на очі,
Обмануть кого, чи вкрасти –
Працювать не хочуть...
В цих людей страшна біда,
Ця біда вже зла є –
Міцно спить душа свята,
Й совісті немає,
От і мучаться вони,
Білим світом нудять...
Не водися із таким,
Лихо з того буде.
Всяка правда – від Богів!
Кривди – від жадоби,
Ліні, заздрощів, страхів...
Через них зле робим.
Коли ж чинимо ми зле,
Божої подоби
Позбавляємось, і те
Нам несе хвороби.
Злість, неправда – це сміття,
Бруд в душі людини...
Без жалю і каяття
Позбувайсь їх, сину!
Бо з болота вироста
Лиш лілея біла,
А людині чистота –
То найперше діло!
Тож людина має все це
Бруд-сміття спалити,
В чистоті тримати серце,
Божий Світ любити!
Пригадай, Екзюпері
Про Малого Принца
Вчора я читав тобі,
В нього вірний принцип:
Встав ранкової пори –
Сам причепурися,
І планету прибери,
Й Богу помолися...
А тоді, навівши лад
В себе і навколо,
Вже й до справ: хто – працювать,
А кому – до школи...
І от слушний час настав,
Запитать тебе тут:
Чом письменник написав
“Прибери планету”?
– Знаю, ви колись казали,
Дбати ми повинні
За планету, й за державу –
То є дім наш спільний.
Як у хаті й на подвір’ї,
Так в країні й в світі
Маємо з Богами спільно
Добролад творити.
– Так, Тарасе, молодець!
Дійсно, якщо кожен
Навкруг себе прибереться,
Світ змінити можем.
Нам Земля, немов подвір’я,
А Вкраїна – хата.
Помагать Богам повинні
Добролад тримати
Он, дівча маля втіша,
Встать допомагає...
Чуйна в ній живе душа,
Добре серце має...
Он де, старший став стусать
Меншого хлопчинку...
Сором, що тут і казать,
Це негідні вчинки!
Той хлопчак кричить: Не тронь
Слабших й менших зростом!
Хоч малий, а вже герой,
Приклад і дорослим!
Він козацький має дух,
Відчуває Праву,
У житті ще не одну
Зробить гарну справу.
Бо й дорослі є, нажаль, –
Лиш про себе дбають,
Ще й дітей вчать: Не зважай!
Наша хата скраю...
Звідси біди наші йдуть –
Коли ми байдужі,
Злу не перепиним путь
Зло це стане дужчим.
Тож усюди і завжди ти
Слухай свою совість,
Зло та лихо зупинити
Будь напоготові.
Надто ж, спільна є біда,
Ну, скажім, війною
Ворогів іде орда,
Всяк ставай до бою!
Якщо дійде справ таких,
Осторонь стояти –
То найбільший в світі гріх,
Так-то друже-брате!
Тож дивись – що, де і як,
І не будь байдужий,
Виміряй по Праві шлях
І вдивляйся в душі...
Що є добре, що є зле –
Слухай своє серце,
Правда Божа в нім живе,
Совісттю зоветься.
З нею житимеш в ладу –
Прийдеш до Вираю.
Я, раніше там буду,
Вже тебе спитаю:
Що є добрим, що є злим?
Як їх відрізнити?
Як-то є по-Праві йти
І як в світі жити?
Тож питання ці собі
Став на кожне діло.
Вчинку кожному в житті
Вони є мірило!
З ними гідно все пройдеш,
Рід не осоромиш.
З ним – Прави Шлях знайдеш,
Гарні справи зробиш...
Вечоріло... Яр вертавсь,
Гнав корів додому.
Дід за шило знов узявсь
І за дратву нову.
А малий Тарас помчав
Стадо завертати,
Бо по-Праві, дід навчав,
Ближнім помагати!
Й думав: Добре, що є дід.
Мудрий він, і знає
Від, повід і приповід,
Й нам розповідає.
Добре, що навчає нас.
Лиш спитай, він має
Настанови на всяк час
І у всякій справі.
* * *
Добре є баби й діди,
Які мудрість мають.
Коли слухаєш їх ти –
Біди оминають.
А от в кого їх нема,
Тим вже гірше трішки
Тож для них я й записав
Діда повідь в книжку.