У давні-давні-прадавні часи, коли не тільки про нас із вами ще ніхто й не чув, а навiть християнство ще тільки починало утверджуватися на Русі, на місті сучасної Калити а ні людинки, а ні хатинки ще не існувало. Що вже й казати про вулиці та багатоповерхівки, в яких багато хто з нас зараз мешкає. Навіть Київ у ті часи був невеличким містечком в зрівнянні з величною сучасною столицею.
Сталося це навесні, коли вся земля наша матінка раділа теплому сонечку так, що співати хотілося і людині, і тварині, і пташині. На великому човні приплив до цього місця по річці славетний у ті часи козацький ватажок на прізвисько Калита із своєю свитою. Вийшов на берег , глянув навколо – краса неописуєма! Ген, аж до самісінького горизонту степи й лани нескінченні, а з іншого боку – ліси густі та зелені! Річка повноводна з водою чистою та прозорою очі радує! Риби в цій річці небачено! Так до душі припало козаку це чудове місце, що, не довго думаючи, вирішив він оселитися на ньому. Перехрестився Калита, Богу помолився і сказав свиті своїй: «Річку цю безіменну Калитою назву і засную на її крутих зелених берегах селище, де люди будуть жити, працювати, та Господа Бога, творця нашого, прославляти!»
Тяжко працюючи, почали люди хатинки собі будувати та соломою дахи вкривати, курей розводити та великих рогатих тварин, щоб діточок малих, аби здоровими зростали, молоком поїти. Церкву всі разом збудували, та Бога в ній прославляли. Хліб вирощували та овочі. Наділи селянські не були великими, але оброблявся кожен шматочок грунту, за землею регулярно доглядали, щорічно удо¬брювали. І вона віддячувала людям спо¬вна високими врожаями. До нашого часу збереглися перекази про те, які росли великі кавуни, дині, помідори: «Покла¬деш у цеберко шість помідорів — воно й повне, ледь піднімеш». Словом, жили люди, працювали і працею своєю достаток здобували. Возили свої товари на базар до Києва, та на зароблені кошти будували млини, що стали гордістю калитянців. Селище Калита розташоване на вітряному підвищенні, зручному для побудови вітряків, а тому здавна тут процвітало мірошництво — молоти зерно привозили з усіх сусідніх поселень. Золотий вітряк і понині є символом селища Калита.