Так до нестями хочеться пірнути в небо.
Із головою. Вгору. ГлИбоко-глибОко.
Небесна глибочінь мені до болю треба!
Ні, я не плачу, просто щось попало в око...
І Маріанське небо всю мене поглине;
Тонути в ньому - легко і блаженно.
Всесвітній спокій лагідно до мене лине,
Щоб вберігати так турботливо і ревно.
..Ти просто зараз підійми до неба очі.
Розгледів щось, в обіймах хмар?
Там - я, закуталась у ковдру з ночі,
А, може, я лише одна із твоїх мар.
Ти думаєш, на землю варто повертатись,
Зоставив небо літакам, птахам, зіркам?
Напевно, думаєш: "Мала, та досить гратись".
Пробач, я залишаюсь. Своє небо не віддам.