Навіщо, Мамо, п’єте ту
Гірку жахливу білу воду,
Мене, вже навпіл сироту,
Бажаєте лишить без роду?
Я плачу, Мамо, через те,
Що я для вас, немов ганчір’я.
У вікна вітер лютий дме,
І снігом вкрилося подвір’я.
Сміються з мене школярі.
А я шепчу несамовито,
Що в них батьки є й матері…
А ви… сідаєте знов пити.
Я плачу, Мамо, я кричу,
Як ви йдете до пивоварні.
Дивлюсь на полум’я, свічу,
Усі мої прохання марні.
Болить у мене голова,
Мабуть піду від вас по люду.
Мені набридли вже слова:
Синочку, більше я не буду…