Як дар безцінний, що дав Всевишній,
неначе літа казкова милість, -
стікали з листя зірками вишні
і в них печалі людські топились.
І під дощем зірок тих вишневих,
і під думок тих вишневих душем
змивалась з мене зимова неміч,
і я робився, мов Сонце, дужим,
і пишно-ніжним, бо не сердився,
що для вишень я служу мішенню,
що спілі вишні – веселі вбивці
нудьзі, похмурій і навіженій.
06.2003