Еретик перевод из Т.Г. Шевченко вступление
ЕРЕТИК
(Шафарику)
Подпалили у соседа
Новый и хороший дом
Злющие соседи; нагрели
руки, спать лягли,
И забыли серый пепел
По ветру развеять.
Лежит пепел на распутье,
А в пепле тлеет
Искра огня немалого.
Тлеет, и не гаснет,
Ждет поджега мстителя,
Время выжидает,
Время для расплаты. Тлела искра,
Тлела, поджидала
На распутье всех дорог,
И гаснуть уже стала.
Так вот немцы подпалили
Большой дом. И семью,
Семью славян разъединили,
И тихо, тихо так впустили
Усобиц лютую змею.
ПолИлись реки алой крови,
Пожар тот загасили.
А немчики пожарище
И сИрот разделили.
Вырастали в цепях и неволе
Славянские дети
И забыли в той неволе,
Кто они на свете!
А на старом пожарище
Искра братства тлела,
Дотлевала, поджидала
Рук твёрдих и смелых, -
И дождалась... Прозрел
в том пепле уж потухшем
Огонь какой-то смелым сердцем,
Смелым орлиным взором!
И зажёг, философ чешский,
Свиточ правды, воли...
И славян семью большую
В тьме и неволе
Посчитал всех кто там был,
Перечислил трупы,
А не славян. И стал потом
На огромных кучах,
На распутье всемирном
Иезекиилем,
И - о чудо! - трупы встали
И глаза открыли,
И брат с братом приобнялись
И проговорили
Слово любви тихой
Вовеки веков!
И потекли в одно море
Славянские реки!
Слава тебе, философ,
Чех-славянин!
Что не дал ты утонуть
В немецкой пучине
Нашей правде. Твоё море
Славянское, новое такое!
И уж будет оно полным,
И поплывет ладья
С широкими парусами
И с хорошим кормилом,
Поплывет на вольном море,
На волнах широких,
Слава тебе, Шафарик,
Вовеки веков ты!
Что свёл ты в одно море
Славянские реки!
Приветствуй же в своей славе
И мою убогую
Лепту-думу немудрую
Про чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче. А я тихо
Богу помолюся,
Чтоб все славяне стали
Братьями добрыми,
И сынами солнца правды,
И еретиками
Такими же, как Констанский
Еретик великий!
Мир миру подарят
И славу навеки!
22 ноября 1845
в Переяславе
Перевод Валерии Ципуры
13.06.2013
Луганск
ЄРЕТИК
(Шафарикові)
Запалили у сусіда
Нову добру хату
Злі сусіди; нагрілися
Й полягали спати,
І забули сірий попіл
По вітру розвіять.
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Іскра огню великого.
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той месник,
Часу дожидає,
Злого часу. Тліла іскра,
Тліла, дожидала
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.
Отак німота запалила
Велику хату. І сім"ю,
Сім"ю слав"ян роз"єдинила,
І тихо, тихо упустила
Усобищ лютую змію.
Полилися ріки крові,
Пожар загасили.
А німчики пожарище
Й сирОт розділили.
Виростали у кайданах
Слав"янськії діти
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Іскра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих, -
І дождалась... Прозрів єси
в попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди, волі...
І слав"ян сім"ю велику
Во тьмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не слАв"ян. І став єси
На великих купах,
На розпутті всесвітньому
Ієзекіїлем,
І - о диво!- трупи встали
І очі розкрили,
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любові
Навіки і віки!
І потекли в одно море
Слав"янськії ріки!
Слава тобі, любомудре,
Чеху-слав"янине!
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді. Твоє море
Слав"янськеє, нОве!
Затого вже буде повне,
І попливе човен
З широкими вітрилами
І з добрим кормилом,
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях,
Слава тобі, Шафарику,
Вовіки і віки!
Що звів єси в одно море
Слав"янськії ріки!
Привітай же в своїй славі
І мою убогу
Лепту-думу немудрую
Про чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче. А я тихо
Богу помолюся,
Щоб усі слав"яне стали
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І єретиками
Отакими, як Констанцький
Єретик великий!
Мир мирові подарують
І славу вовіки!
22 ноября 1845
в Переяславі
с. 220-222
Тарас Шевченко Кобзар Київ, видавництво художньої літератури "ДНІПРО" 1980. - 613 с.
Продолжение, основная часть поэмы в "Да, это я - Мушу"
http://www.stihi.ru/2013/06/14/1181