Хто ж той творець ніжних емоцій,
Цей погляд й усмішка тривали лиш мить
І вирвалось серце, в тумані мій розум,
Хто ж ти, творець нескінчених снів?
І подихом спраги безжально вертає
Ледве вловимий легкий аромат,
І внутрішнє я вогнем напуває
Отрута, що мабуть не можна здолать.
Давно він розтанув у хмарах світання,
Мов тінь, ти стоїш охоплений сном ,
Не в силах піти, але мить вагання
розвіяла в присмерку здавлений стон.
А далі чекання у штучності міста,
Погляди, погляди маски, і знов
Втрата чогось, що щезло и зникло,
Мабуть не варто здаватись в полон?
Марити миттю що може невдовзі
Творець той, відчувши, зуміє створить
Образ той самий знайомий до болю,
Щоб він як завжди - з'явився і зник...