http://youtu.be/vrCMkMSKfQY
Пам'яті тих, хто вже не з нами
Вона ішла, немов підранок.
Машину з ним чекали десь під ранок.
Не розбираючи шляху-дороги
Вже не несе, а тягне бідолашна ноги.
Там, під сільрадою, солдати витягають домовину,
Подивишся, холоне до кісток, - дитина.
Веселим парубком із дому йшов.
І бездиханний… В ранах запеклася кров.
Шумить легенями, іде старий отець.
Сьогодні похорон,
А мріяв їх повести під вінець.
Сусід під хату ставить свіжий хрест,
Принишкло все. І свічка, наче перст.
Вінки стрічками убрані, немов фата,
Ридає мати, батько, поряд дівчина ось та.
В жалю і смутку все село,
Споконвіків такого не було, —
Батьки хоронять діточок…
Заграла смерть у свій безжалісний смичок.
Тихенько опустили тричі на поріг,
Голосять всі, земля тіка з під ніг.
Напнулись мотузки, кінець. Остання путь. —
Бувай, друзяко, нам тебе довіку не забуть.
Ігор Стожар