Кларнет моей души

 
УКРАЇНА - РІДНИЙ КРАЙ
;;;
Від слов’янських племен і мудрих князів,
Розпочала історію рідна земля.
Та дуже важкою багато років,
Була Україно, доля твоя.
Наш славний народ піднявся з колін,
І сам став творити нове життя.
Тобі, Україно, низький уклін,
В минуле тепер нема вороття!
;;;
Бердянський край
 (гімн Бердянського району ріш.райради №88 від 15.10.2003р.)
Бердянський край – перлина Приазов’я,
Благословенна Господом земля,
Твоя краса – це руки хлібороба,
Азовське море й золоті поля.
Приспів:
Живи, мій краю, розквітай на славу!
Бардянська земле, щедро хліб роди,
Та зміцнюй нашу молоду державу
І врожаями, й добрими людьми.
На цій землі живуть в сім’ї єдиній,
Сини народів різних, як брати –
Це слава й честь народу України,
Безцінний скарб цей треба зберегти.
Приспів:
Живи мій краю, розквітай на славу!
Бардянська земле, щедро хліб роди,
Та зміцнюй нашу молоду державу
І врожаями й добрими людьми.
Нехай несе через століття славу,
Бердянщина в щасливому житті,
Та кожен день збагачують державу,
Робочі руки і ниви золоті.
Приспів:
Живи, мій краю, розквітай на славу!
Бардянська земле, щедро хліб роди,
Та зміцнюй нашу молоду державу
І врожаями, й добрими людьми.
 
;;;
Рідний мій краю, степова краса.
Я тобі пісню свою заспіваю.
Ти перше кохання, як чиста роса,
Я красивішого в світі не знаю.
Тут в приазовських степах чарівних,
Люди чистіші ніж крапля води.
Словом хорошим згадаймо про них,
Хай їм щастить у житті на завжди.
ПРИСПІВ:
А пісня ця нехай лунає всюди,
Про рідний край і про його красу.
Хай радісно всміхаються вам люди,
Я щирість свого серця вам несу.
Тут моя хата і рідне село,
Тут мої друзі з якими я виріс.
Люди тут щедрі і роблять добро,
Я їх люблю за відкритість і щирість.
Якби не склалася доля моя,
Я свою землю не кину ніколи.
Краю мій рідний, любове моя,
Хай над тобою всміхаються зорі.
ПРИСПІВ.

Перший дзвінок
Не забути цей день вам ніколи,
Як  з книжками о ранній порі,
Привела вас матуся до школи
І лінійку в шкільному дворі.
Приспів:
Перший раз в перший клас,
Перший вчитель і перший урок.
Пам’ятай, пам’ятай, пам’ятай
Свій перший дзвінок.
Пролетять дні зливаючись в роки,
Та залишать у пам’яті слід,
Перший дзвоник і перші уроки,
Перший вчитель, що вам відкрив світ.
Приспів.
Хай щастить вам на ниві навчання,
І оцінки, хай радують всіх,
Щоб здійснилися всі сподівання,
А в житті були радість і сміх.
Приспів.

;;;
Ми в Україні наведемо  лад,
А інші лиш розводять теревені:
Одна плете косу інтриг,
Той кличе всіх назад,
А решта дбають  про свої кишені.
Подбаймо друзі про себе самі
Та мудро оберім собі майбутнє!
Хто владу мав та ради їй не дав,
Той для людей ніщо не зробить путнє!
 

КОХАННЯ – ЦЕ ЧАІВНИЙ СОН
;;;
Кохання - це чарівний стан душі,
Коли навколо, наче Рай чудовий.
Кохання – це коли чіясь душа,
Стає для тебе, наче світом новим!!!

;;;
Я кохаю тебе,
Як кохають життя.
Як кохають дитину,
Чекану роками.
Все, що було до тебе,
Хай іде в небуття.
Я кохаю тебе,
До нестями.
Ти красива, як ніч
В солов’їних піснях,
Ти жадана, як  дощ
У жарку літню днину.
Я кохаю і бачу,
Тебе в своїх снах.
Я ніколи тебе,
Не покину.

Ніч кохання
За одну ніч кохання
Віддам я півцарства спокою,
Поміняю на ночі без сну
Я безмірні скарби.
На світанні, кохана,
Нас сонце розбудить з тобою,
Чистим золотом змиє
Минулі гріхи.
Приспів:
А ночі кохання короткі, як мить,
Я кожну ніч наче вперше кохаю,
А за вікном вже світанок горить
Наше кохання з небес освящає.
Ти коханою будеш  завжди,
Хай проходять літа за літами.
Ти казковий мій сон,
Ти видіння моє.
Не знайти більш такої краси,
Її марно шукати віками.
А в очах твоїх зорі
Світло ховають своє.
Приспів.
Скільки бути щасливим мені?
Я не знаю, не знаю.
Ти з’явилась негадано
Й зникнути можеш ураз,
Але, поки ми разом одні,
Я серцем своїм відчуваю,
Що цю мить богом надано
Тільки для нас.
Приспів.

 
Троянди на снігу
Чому так рано цього року випав сніг?
Ще навіть птахи у вирій не зібрались,
А ті троянди, що для тебе я беріг,
В снігу холодному на вулиці остались.

Приспів:
Цвітуть троянди на снігу,
Цвітуть троянди на снігу,
Неначе полум’я горять червоні квіти.
Не згубить їх холодний сніг,
Бо в них чарівність губ твоїх
І я цілую пелюстки, щоб їх зігріти.

Я квіти ці до серця пригорну
Та принесу тобі кохана на світанні,
Лише тебе єдину я люблю
І це моє освідчення в коханні.
Приспів.

Моє кохання, як троянди на снігу,
Не хоче в’янути, а все сильніш палає,
Я через роки його вірно пронесу,
Ніяка сила його в світі не здолає.
Приспів.

;;;
Сьогодні в мене було відчуття,
Якщо твій голос зараз не почую,
Для мене раптом скінчиться життя
І я ні миті більш не проісную.
Тобі, кохана, дякую за те,
Що ти живеш і ходиш по землі,
Що маєш ніжне серце золоте
І кожен день даєш життя мені.

;;;
Твої очі – золотий світанок,
В них надія дня, що настає.
Хай розквітне в них чудовий ранок
І любов прийде в життя твоє.
Щоб цей день приніс тобі, кохана,
Лиш одні приємні відчуття,
Щоб душа зігрілася  страждана,
А негоди - зникли в небуття.

;;;
Уже я думав, що пройшло життя
І не для мене соловей співає,
І що не буде більше вороття
Тих днів, коли душа кохає.
А ти, як Бог, в мене життя вдихнула
І заспівало серденько моє.
Та розлюбилось, що раніше було
І полюбилось те, що зараз є.

;;;
Ти, мала бути літнім небом чистим,
Квіткою з чарівною красою,
Ластівкою, полем колосистим,
Джерелом з прозорою водою.
Ким завгодно, хіба діла мало.
Я для тебе будь-яке знайду.
То навіщо жінкою ти стала
На мою щасливую біду?

;;;
А наші долі мабуть паралельні
І душі наші мовчки розмовляють.
Зірки летять на швидкості шаленій
Та сни нам чудернацькі посилають.
"Приснись" - І я приснитись обіцяю...
"Зі мною летимо" - І знову я лечу...
Руками тебе міцно обіймаю...
Щось ніжне не розбірливе шепчу...
Я в грішних снах ловлю твій тихий подих...
Ніч догоряє, наче та свіча
І вуст твоїх я відчуваю дотик
До мого не прикритого плеча.
А долі наші паралельно ходять,
Щоб в просторі безмежному зійтись
І в душах наших все ж надія бродить,
Що можна без Законів обійтись.

;;;
Твої очі - весни прикмета,
Як гілка верби на снігу.
Твої очі - подарунок літа
В своєму серці бережу.
Ти засмієшся - світ сміється,
Сумуєш - сонця світло тьмяне.
Мені ніяк не удається
Піти від цих очей коханих.
Від цих очей куди подінусь?
Від них в душі - одне страждання
І кожен раз коли в них дивлюсь,
Бачу життя свого кохання!

;;;
Не чаклунка, не ранішня зірка
І з богинями ти не в рідні,
А земна, найчарівніша жінка,
Що в житті раптом стрілась мені.
Був зірками не раз причарований,
Плив у снах я у дивні світи,
Та не створено поки, не створено
Дива кращого в світі ніж ти!

;;;
Погладь мене рукою по щоці,
Плечем притисну я твою долоньку,
Пройдусь вустами по твоїй руці,
Залишу ніжну стежку поцілунків.
Не поспішаючи і ніжно, і грайливо
Від ліктя, аж до самого зап’ястка.
Подякую за те, що я щасливий,
Від твого ніжного тепла і ласки.

;;;
Ти незрівнянна і красива!
Ти просто є. І ти кругом.
Ти - літній день, ти - небо синє,
Ти - таємниця, що відома двом.
Ти світло усмішки й надії,
Ти в шумі вітру за вікном.
Ти поруч - все і я радію,
В куток всі справи. На потом.
Ти простір зоряного неба,
Зірки цілуються з тобою...
Тебе рівнять ні з ким  не треба,
Ти прос то є. І ти зі мною!
 
;;;
Дихну на тебе теплим вітром,
Обійму блакитним небом,
Так ніжно, легко непримітно
Закохаю тебе в себе.
Світлом сонця запалю очі,
Теплом наповню тремтливі груди,
Поцілую вуста дуже ніжно,
Хай не зараз, але  це буде.
І знову я прийду весною,
Тебе спасати від зими,
Зігрію, оп'яню собою,
Вкраду з холодної тюрми.
В очах твоїх вогнем незгасним
Спалю я одинокості сліди.
І буду Ангелом небесним,
Спасу тебе я від біди.

;;;
Спасибі за те, що ти є!
Спасибі кому? Не важливо!
Що серце зігріла моє,
Коли на душі моросило.
Спасибі за те, що ти є,
Що віру й надію вручила,
Життя ти змінила моє.
Спасибі тобі моя мила.
Спасибі за те, що ти є,
Що десь і співаєш, і мрієш,
За серце велике твоє,
Що часто від ніжності млієш.
Спасибі за надану честь:
Я Господа славлю за чудо!
Спасибі за те, що ти є!
Спасибі за те, що ти будеш!
 
;;;
Кохання у двері стукає знов.
Ким ти прийшло сьогодні?
Злом, що пронизує душу і кров,
А може даром Господнім?
Може ти диво? Може обман?
Що ти в заміну просиш?
Серце моє не витерпить ран,
Що ти сміючись наносиш.
Відчиню і знаю - пропав ні за гріш.
В полум'ї пристрасті згину...
До біса! Хай тисячі бід ти несеш...
Я все одно відчиню.

;;;
Таких, як ти на світі не буває.
Таких, як ти лиш носять на руках.
Таких, як ти повік не забувають
І про таких описують в віршах.
Таких, як ти не зраджують – кохають.
З надією у серці бережуть
І про таких поганого не скажуть.
Таких, як ти лиш мрією зовуть!

;;;
Я хочу, щоб була ти щаслива,
Щоб від щастя світилися очі
І навіть коли страшна злива,
Сміялась весело, до схочу.
Я хочу, щоб була ти щаслива,
Щоб у серці кохання жило,
Життя щоб було веселе
І сонце завжди світило.
Щоб надія зігріла душу
І підтримала віру в себе.
Не  сумуй, а смійся – прошу.
Я удачі шепну про тебе!

;;;
Ви осліпляюче красиві!
Я у цій справі знаю толк.
О ніжна шкіра, наче атлас!
Ваше волосся – наче шовк!
Фігура Ваша – бездоганна!
Скажу іще Вам чесно я:
«О!Які ніжки! Які плечі!
А, які груди, ой-ля-ля!
Нема достойного зрівняння,
А очі ніжністю горять,
Яка гармонія у рухах
І еротичний Ваш наряд!
Я Вами вражений!
Не скоро у серці спокій я знайду.
І аромат у Вас чарівний,
Троянди пахнуть так в саду!
 

;;;
Розстелю для тебе небо...
Кольору яскраво-синього.
Розгладжу його руками,
Заквітчаю чарівними квітами...
Золотими нитками вишию...
Я наповню його тишею...
Насолоди добавлю краплю
І тобі на світанні відправлю.
Запалю для тебе сонце,
Хай загляне в твоє віконце,
Хай зігріє твоє серденько,
Щоб не холодно було раненько.
Подарую тобі своє серце,
Ну і що, що закриті дверці.
В тебе ключик є – вічність!
Відкрий кохання безмірність!
Розстелю для тебе небо...
Хай в душі твоїй літо буде!
Хай очі від щастя палають!
Хай серця від кохання літають!

;;;
Закривши очі тихо слухай ніч!..
Не правда, що вона скупа на звуки.
Довірся їй, вона геть прожене
Печаль і втому, і нудьгу розлуки.
Закривши очі ти побачиш сон,
Як хтось до тебе крадькома загляне…
Два серця враз заб’ються  в унісон…
А вранці все загадкою лиш стане...
 
;;;
Не пішла...
Не змогла...
Ти не вийшла у двір…
Я тебе не пустив...
Спохватився…
Повір:
Ще не згас наш вогонь!
Поспішив поговір!
І жива ще любов,
Між нами повір!
Навіть думати, рідна,
Про це ти не смій!
Я не дам відгоріти,
Тобі - ангеле мій!

;;;
Тебе не можу я забути і тікаю
Та мабуть просто Богу це важливо,
Своїм я серцем відчуваю,
Звільнитися від тебе не можливо.
Душа волає, що вона безсила
Боротися з цим болем проти Бога
І я молю, щоб ти мене забула
Та мої муки зменшила хоч трохи.
І спокій увійде у мої сни,
Коли відчую, що тобі байдужий
Що десь там посеред весни
У тебе є хтось поряд дужий.
Що ти на вік забула мої очі
І клятву, ща удвох колись давали,
Слова, що шепотів тобі що ночі
І солов’їв, що нам тоді співали.

;;;
О Боже! Як же тебе відпустити?
Я душу свою на шматки розриваю.
Я більше нікого так не буду кохати,
І щастя й добра тобі побажаю.
Та все ж нас з тобою не розлучити.
До тебе в полон я потрапив навіки.
Я буду про тебе ночами писати.
Ти радість, ти біль, отрута і ліки.
 
;;;
Тобі хотілось Музою стати?
Прийми вітання – ти нею стала.
Тепер я хочу вірші писати
Своїх суперниць ти обігнала:
Ти знаєш, як уберегти,
Все, що в житті удвох цінили,
Не піднімала меч війни,
Хоч рани в серці не зажили.
Два рази в річку не ввійти,
А хто сказав, що ми входили.
Ти розуміла, що шляхи
Дала нам доля, щоб бродили:
Серед мирської метушні,
Де повторяється погода
Де кожен вірний сам собі
І вибирається свобода.
Літа летіли, як стріла
І на шляху стріли ти встала
В житті по колу так брела
Чекати ще не перестала.
Навчила мріяти мене,
Та не про всесвіт безкінечний,
Про себе, щоб віддати міг
Тобі кохання – безсердечна!

;;;
Так весело від усмішки твоєї
І тепло, навіть, коли зима!
Ти ніжніша квітки польової,
Та про це ти знаєш і сама.
Лиш з тобою серце відпочине,
Не лякають тюрми, чи сума.
Ти весела,чарівна,вродлива,
Та про це ти знаєш і сама.
І твоєю марю я красою!
Мішанина в голові одна!
Хочу бути тільки із тобою,
Та про це  ти знаєш і сама.

;;;
Розпусти свої коси, чуєш
Я їх ніжно погладжу рукою,
Тихий подих твій почую,
Світ наповниться спокоєм.
Глянь на мене поглядом ніжним
Я в глибинах очей потону.
Не лякайся, я буду лагідним
Не віддам тебе нікому.
Шовк волосся розтікся по плечах,
Ніжний погляд з під довгих вій.
Відчуваю - в цей дивний вечір,
Ти моя,  я теж тільки твій.
З ніжних вуст твоїх поцілунки,
Я зірву крадькома уранці
І побувши з тобою лиш ніч,
Я навік твоїм стану бранцем.
Те, що трапилося поміж нами,
Лиш з тобою і мною буде.
Обійму я тебе не руками,
Обійму я душею тебе.
Пристрасть ночі розтанула в ніжності,
Навіть вітер стих на світанні.
Твої коси цілую розпущені.
Б’ється  серце, а в серці кохання.

;;;
Ти тільки глянеш очима ніжними
Раптом різко життя зміниться
І заграє яскравими барвами
Ти ж зумієш, бо ти - чарівниця.
Ти кохання із серця випусти
І наповни весь світ його силою.
Станеш дуже у світі жадана,
Ти зумієш ти просто – красива.
В оксамит нічний одінешся,
А на коси прикраси із зірки
Станеш першою в світі красунею
Ти  зумієш ти – просто жінка.
Між зірками у всесвіт полинеш,
Всі стихії тобі підкорені.
Створиш нові зірки і галактики
Ти зумієш . Ти просто богиня!
 


;;;
Хлопцям не дає спокою
Чарівна твоя коса,
Очі , як блакитне небо
І вуста – свята роса.
Ти красива і вродлива,
Станом вийшла хоч куди,
Ще й розумниця на диво,
Говір, як струмок води.
Твоя усмішка, як сонце,
Поцілунок, як вогонь
І заходить серце в танці,
Від тепла твоїх долонь.
Та ніхто тобі не милий -
Зло пліткують: «Без душі!»
Хоч страждають від кохання,
Ти ж з обранцем не спішиш.
Що всі думають про те,
В тебе визиває сміх,
Як мене цілуєш ти
Таємниче від усіх.
Цього вечора кохана
Стрінемось на пустирі,
Заблукаєм між стіжками
Аж до ранньої зорі.

;;;
Тебе кохаю не розумом – душею
Не наче на вогонь лечу, як птиця.
З тобою хоч у прірву головою.
Та може це мені лиш тільки сниться?
А може ти примара, чи принцеса,
З казкового палацу тут з’явилась,
А може ти чарівний шепіт лісу,
Що в час нічний зі мною ніжно злилась?
В твоїх очах я потонути можу,
Від ніжних слів і ласок твоїх тану.
Подумати мені буває страшно,
Що може так тебе і не зустріну.
;;;
Я буду кохати тебе вічно!
Ні я не клянусь, а відчуваю.
Моє почуття безграничне,
Без рамок, без дна і без краю.
Кохання моє,  наче світло
І навіть самому дивно.
Не думав я, що так зможу
Кохати тебе безупинно!

;;;
А що таке кохати – це чути
Навіть коли кохана  мовчить.
                Як вона дихає, сміється чути
Як серце її стукотить.
А що таке кохати – це бачити
В кожній усмішці весну,
Радість, печаль її бачити
І знати, що потрібний комусь.
Кохати – це просто вірити
Кожному руху і слову,
Брехню випадкову нехтуючи,
Вірити знову і знову.
Кохати – це бути готовим,
За неї  життя віддати,
Як треба прийти з допомогою
Й ні чого за це не чекати.
 

;;;
Кохання готове все пробачати,
Коли воно кохання.
І нескінченно буде чекати,
Коли воно кохання.
Кохання не може грішним бути,
Коли воно кохання.
Його ніколи не забути,
Коли воно кохання.
Кохання може життя віддати
Коли воно кохання.
Воно спасіння і прояв благодаті
Коли воно кохання.
Кохання – радість і страждання,
Коли воно кохання.
Кохання – це здійсненна мрія,
Про свято щастя й доброти.
Кохання – віра і надія,
Воно звичайне теж, як ти!
 
;;;
Прошепочу два слова мила,
Щоб не почула зірка,
Яка упала з небосхилу
На тихий берег річки.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб квіти не почули,
Зібравши наче покривало
Роки, що вже минули.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб пішла колом голова,
Як від чарівного напою,
Міцного, терпкого вина.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб ти повірила хочу
І щастям засяяла знову,
«Кохана моя!» Прошепочу.

;;;
У вихідний давай з тобою мила,
Майнемо до лісу на пікнік,
Щоб не знайшла моя дружина
І твій ревнивий чоловік!
Під спів пташок на лісовій поляні,
Натягнемо намет, хильнемо по вину,
Щоб цілій день до одуріння,
Кохатися без відпочинку й сну.
Коли іще нам щастя усміхнеться
І де і ще ми станемо рідніші,
А секс лісний на мить не перерветься,
Неначе нас зачаклували в лісі.
 


;;;
Лабіринти шляхів, перехрестя доріг –
Варіанти заплутаних ліній.
Не ті двері відкрив, заступив за поріг
І потрапив в цей світ синій-синій.
Очі ці не земні – і не Бог і не біс,
Я таких ще не бачив у світі.
Очі – неба блакить, наче ангел з небес
Утопили мене в цьому світлі.
І земля із під ніг, і на хвилі пливу
Розривається серце на часті.
Лиш промовити встиг: «Вона на яву»
І кохання, надія і щастя.
В цих блакитних озерах безмежних тону,
В синє небо, як птаха злітаю.
В бірюзовій воді опускаюсь на дно
І в блакиті небес я розтану.
Я на небо дивлюсь чи то мить, чи годину
І не можу ніяк відірватись.
«Ні не можу, ні як, не піду не покину»
Думки встигають промчатись.
Лабіринти шляхів, перехрестя доріг,
Варіанти заплутаних ліній...
Як же жити без тебе раніше я міг?
Як я жив без очей твоїх синіх?
 
;;;
Ти жінка, до якої повертаються
Завжди, та кожен має термін свій.
Ти та, яка ніяк не забувається,
На перехрестях вибраних доріг.
Ти - жінка, що мене собі зліпила
І вигладила кожен мій горбок.
Мене до своїх рук привчила,
Коханий, зацілований мій Бог.
З тобою хочеться проснутись
Й нікуди більше не іти.
І хочеться до тебе повернутись
З усіх шляхів і на завжди!

;;;
Тобою я милуюсь відчайдушно,
Моя ніжність і радість моя.
Хто створив тебе так простодушно,
Із кусочків кохання й добра?
Хто розсипав пригоршню золота,
На красиве волосся твоє,
А в очах твоїх світиться молодість,
На вустах лиш кохання живе.
Без вина одурманюєш мила
І хода твоя вся від стегна,
По життю ти крокуєш сміливо,
Твоя усмішка наче весна.
Я милуюсь тобою красива,
Ти полониш, ти з розуму зводиш.
Не земна, як зірка яскрава,
А для когось долею будеш.

;;;
Закохатись у тебе до віршів,
До самої чистої ноти.
Спитати себе: «Навіщо?
Де ти є і хто ти?»
Сказати собі: «Не знаю!»
І наче у перший раз,
Шептати одне: «Кохаю.
Кохаю тебе.» Весь час.
Зневажити всі заборони,
Сивину забути і роки
І вічність зніме припони.
Мені лиш за сорок трохи.

;;;
Почуття віку не мають...
Коли кохаєш – яка різниця?
Тільки трохи певніше знаєш,
Як ніжність кохання ллється.
А тіло вже  вміє більше,
І серце слухняно б'ється,
Розлука стала гіркіше
І душами легше зустрітись дається.
Почуття віку не мають...
Коли кохаєш – не треба спокути,
Просто ніжність гостріша буває,
А ласки пікантно-розкуті.
І небо не так синіє...
Світанок несе більше радості...
Почуття віку не мають,
Коли кохаєш, як в юності!

 
;;;
Я відчуваю - ти  за мною скучила
Та заварила чайник знов на двох,
І теплу чашку ніжно так пригубила,
Не наче доторкнулась моїх губ.
Я теж для тебе чашку наливаю
І думаю: «Краєчок відіп’ю»
Та мимоволі до неї припадаю,
Як поцілунок ніжний твій ловлю.
І на душі у раз тепліше стане.
Прошу тебе кохана не скучай
І поки ти далеко – мене гріє
З тобою в одну мить зігрітий чай.
 
;;;
Я Вас запрошую на вальс!
Тут тільки ми тверезі з Вами
І доторкнувшись головами,
Я буду слухати лиш Вас.
Я Вас запрошую на вальс!
Легенько обійму за плечі,
Він буде з нами цілий вечір,
Світ буде цілий вечір наш!
Як сновидіння Ви моє,
Я просто тут проходив мимо,
Ви засміялись дуже мило...
Я зрозумів, що щастя є!
Я вирішив, що залишусь,
Що буде потім – Божа воля!
Я вірю в паралельність долі,
А в перехрещення - боюсь...
Я Вас запрошую на вальс!
Так я іду, та не прощаюсь
І Вам ніщо не обіцяю...
Я знаю, що побачу Вас!
 

;;;
Коли бузок зацвів, як заметіль
Такий важкий, як виноградні грона,
Зустрілись ми і причаїлась тінь
Моя відважна із твоєю поряд...
Травневий дощик налетів не в такт
Тебе так мокра сукня облягає...
Мене це в мить зачарувало так,
Прикметників усіх не пригадаю.
Сховавшись у будиночок старий,
Ми, як щенята вимоклі трусились...
Мовчали ми і тільки лиш серця,
У грудях наших відчайдушно бились.

;;;
Тебе кохаю і нехай шторм на морі,
Нехай цунамі зносить всі мости.
Тебе кохаю в радості і в горі.
Тебе кохаю вірно на завжди.
Тебе кохаю зморений від болю,
В пустелі страху, в зміні почуттів.
Тебе кохаю! Всім розумом з тобою.
Тебе я вчусь кохати над усім.
Тебе кохаю на злеті і падінні,
І на Олімпі та і в глушині.
Я від кохання в тебе у полоні,
До болю в тілі, також і в душі.
Тебе кохаю! Лиш тебе кохаю!
І хай нестерпно мучить біль сердечний,
Тебе  єдину в світі я кохаю!
На все життя,  на цілий вік прийдешній!
 
;;;
Вона зізналась: «Я тебе кохаю!»
А він не вірив, що вона зважиться,
Сивому грудню віддати свій травень...
І він сказав: «Це тобі здається!»
Життя їх розділяло - не роки,
Він - дуб старий,  вона - лоза, що гнеться.
Він говорив: «Яка ще юна ти!»
Вона сміялась: «Це тобі здається».
Та лиш в розлуці це дійшло до них,
Бог їм хотів кохання дарувати.
І зникло все – залишилась лиш мить,
Коли він сів хвилюючись навпроти.
Коли слова, яким немає рівних,
Означили і радість, пристрасть, муку.
В запасі було стільки днів чарівних,
Що їх з лихвою хватило на розлуку.

;;;
Я кохаю тебе просто так!
Ні за що я кохаю тебе.
Може просто за те, що ти є.
Я кохаю тебе от і все.
А може за вечір чарівний,
І що разом зустріли ранок,
За погляд очей наївний,
Сірих наче весняний світанок.
І за теплі травневі дощі,
За сумбур у моїй голові,
За народжені в ній вірші,
За весняні теплі дні.
За повітря, що я вдихаю,
За яскраве сонце в вікні.
Я мабуть тебе  кохаю,
Бо ти ніжно всміхнулась мені
За шалений порив почуттів,
За вогонь, що у серці палає...
Я кохаю тебе ні за що
І за це от усе кохаю!

;;;
Звідки в тобі стільки ніжності?
Стільки ласки, як у слові кохання?
Почуття твої – хвилі безмежності,
Ніжне море спокус, сподівання.
Омиває до самого денця
Тобою давно хворої душі,
Звідки в тобі стільки сонця,
Стільки теплого світла скажи?
Подих вітру – твій ніжний говір,
В кожнім слові чиста відвертість,
Як і де зібралися в тобі:
Красота, чарівність і ніжність?
Для кохання – ти Зірка Полярна,
Що смієшся, я згнітив тебе?
Ти така не зрівняна і гарна.
Усміхнулась, цілуєш мене.
Звідки в тобі стільки ніжності..?
 
;;;
Всі еталони жіночої краси,
Неначе тіні в сонячному сяйві,
Вони для мене в цьому світі зайві,
З тих пір, коли для мене сяєш ти.
В твоїх очах я бачу щастя шлях
В них вічність, тихий страх гріхопадіння,
Безцінний скарб і мить чарівного видіння.
Про них забути вже не зможу я ніяк.
 
;;;
Я для тебе пишу вірші,
В рядки кохання заплітаю…
З теплом і ніжністю душі,
Ти читатимеш, я знаю…
І частинку серця свого,
Замість крапки я залишу...
І не хочу я нічого…
Лиш пусти рядки ці в душу.
Знай же ти моя цариця,
Плачу я сміюсь віршами,
А наша доля мандрівниця,
По життю римує нами.
Я для тебе вірші пишу,
Та не прошу нагороди.
Від душі візьми їх прошу,
Тільки будь зі мною поряд.
 
;;;
Це все, кохана,  для тебе:
Зірки, і місяць, і сонце,
На шлях твій світять із неба,
І заглядають в віконце.
Вся краса земна для тебе,
Тиша лісу і загадка ночі.
Одна ти існуєш для мене,
Я іншої просто не хочу.
Живу лиш для тебе, кохана,
Я дякую Богу за милість,
Що ти у мене  єдина
І що у житті ми зустрілись!

 


;;;
Коли тебе не має – замирають звуки…
І як тортури – дні, і замовкають крики…
Скрізь решето – думки  течуть, як ріки,
По серцю, по душі на млин розлуки.
Коли тебе немає – сліпнуть очі…
Німіють пальці рук і вірші не лікують.
А за вікном лиш сірий привид ночі
Й годинники кімнатами крокують.
Мій дім – притулок для химер.
Міраж кохання парадом заправляє,
Туманних тіней і примар.
Я не існую, коли тебе не має!!!

 
;;;
Від чужого багаття не можу зігрітись
І не вмію, як інші забути й піти
Моє серце, як рана і нікуди дітись
І без тебе його все одно не спасти.
Хай закрили дощі синь квітневого неба,
Хай дерева в цвіту і буяє весна,
Та мовчить телефон. Може просто так треба?
І я знов в нікуди  кидаю слова.
Від чужого багаття не можу зігрітись
І не вмію, як інші забути й піти.
Моє серце, як рана і нікуди дітись.
Я без тебе його не зможу спасти.
 

;;;
Ти знаєш, що є слово чекати?
Коли, як грім мовчання телефону!
Я не став тебе більше тримати,
У кохання є свої закони.
Ти знаєш, що є слово біль?
Коли смертельного удару не хватає
І хоч ти не погано граєш роль,
Та це ніякого вже значення не має.
Ти знаєш, що є слово пристрасть?
Коли не в силах себе стримати.
Я був готовий на самий низ упасти,
А ось  тепер ніяк не можу встати.
Ти знаєш, що є слово страх?
Боявся втратити тебе. І що ж?
Ти снігом танула у мене на вустах.
Як цінував тебе я! Милий Бог!
Закінчується пристрасть, біль і страх.
Ти не кохала. Відпустив! Зітхнув!
Пішла красиво на моїх очах.
Тільки тебе, повіриш не забув.

;;;
Я в імені твоїм засну
І постараюсь не проснутись.
Забудусь, згину, потону,
Щоб у реальність не вернутись.
Загублюся в твоїх очах,
Таких красивих і глибоких,
У мріях, думах, віщих снах
Блукати буду цілі роки.
В твої думки я увійду,
Себе знайти там постараюсь,
А не знайду, тоді прокинусь.
Ні,  не знайшов... Я прокидаюсь.

;;;
Про тебе хочу думати. Думаю про тебе.
Про тебе не хочу думати. Думаю про тебе.
Про інших хочу думати. Думаю про тебе.
Ні про кого не хочу думати. Думаю про тебе.

;;;
Я серцем відчуваю настрій твій.
Я відчуваю кожен крок і подих.
Можливо я для тебе тільки мить,
Коротка мить дарована від Бога.
Хай не відчув я твого тіла аромат
І хай ніколи не торкався твоїх рук,
Та пам’ять вже не повернеш назад,
Я буду скрізь з тобою любий друг.
Ти мимо пройдеш і мене не впізнаєш,
Забудеш мій вигляд, лице і очі,
Та серце своє ніяк не обманеш.
Я буду снитись тобі щоночі.
Твоїм нескінченним видінням стану,
Яке покохати ти не змогла.
Нехай я для тебе миттєвісттю буду,
Але ця миттєвість від Бога дана.

;;;
Ніколи жінці не кажіть про те, що було!
Не обіцяйте їй того, що буде після...
Сьогодні для неї живіть і даруйте добро
І кожного дня, кохання співайте їй пісню.
Мене розбудять твої обійми ніжні,
Якогось мабуть дня,  якогось року...
Не потрібні слова – вони лишні
І ми з тобою вдвох віддаємось пороку.
Не треба нам відвертості боятись,
Тобі відкрию те, що від себе ховав.
Не треба більше ніжності стидатись.
Вустами сонними до вуст твоїх припав.
Не треба більше самотності боятись,
Тобі тепло душі своєї  віддаю.
Не треба почуттям нам більше опиратись,
Від жару рук твоїх займусь я і згорю.
Мене розбудять твої обійми ніжні,
Якогось дня надіюсь я на вдачу
І  всі слова на світі будуть лишні.
В очах твоїх я відповідь побачу.

;;;
Скажи навіщо ми кохаємо до втрат?
До сліз, страждань, до мук і до розлуки?
До тих хвилин, коли грюкіт дверей,
Заб’є уже собою інші звуки.
Скажи навіщо палимо серця,
У полум’ї кохання, що без ласки?
І нишком витерши сльозу з лиця,
Ми біль ховаємо під  маску.
Та не залежно все ж від втрат життєвих,
Чекаємо кохання наче дива,
Коли воно відкриє в серце двері,
Ввійде зненацька в нього, не сміливо.
Ми хочемо з коханням поряд бути,
Щоб жити з ним і разом залишитись.
Кохати й вірити, вірити й кохати,
Але ніколи з ним не розлучитись.

;;;
Як не дивно, я тебе не знаю,
Не бачу хвилюючий погляд,
Але чомусь відчуваю,
Що наче ти зараз поряд.
А між нами – роки,океани,
Душею кожен – одинокий,
Від минулого, мабуть є рани
І в майбутньому – не буде спокій.
І «нас», мабуть, теж не буде
(Ми віртуальні «друзі»)
Та монітор надію будить,
Що я і ти вже не чужі.
Що біль твій зійде з екрану
Пройде через мене током,
Вірші зірвуться ураганом
І хлинуть бурхливим потоком.
Як на морі приплив з відливом
Спілкуються між берегами,
І ми красномовно – мовчазливо,
Даруємо душу між рядками.
 
;;;
Я тебе відчуваю на відстані,
Я знаю, що ти зараз хочеш,
Я чую кожну твою відповідь
І бачу, як горять твої очі.
Пустими словами мене не обманеш,
Ти можеш нічого і не казати.
Мене все ближче до себе маниш,
Я цього від тебе не можу сховати!
Твій погляд серце мені стинає,
Полонить глибокою прямотою.
Думки про тебе не залишають.
Ти поряд навіть, коли не зі мною!

;;;
Ви знаете, я мабуть Вас придумав,
Якось вночі на свічку дивлячись…
Таких очей в житті я ще не здибав…
Дивлюсь у них я мовчки сміючись…
Вони теплом іскряться і надією
І так, що йде аж кругом голова…
Для Вас, Чаклунка, з ніжністю і мрією,
Знов підбираю рими і слова…
Навіщо Ви, мене собі придумали?
Чому? Коли уміли ворожити,
Холодним вітром на свічу не дунули
І як тепер я маю дальше житии?
Без ніжних вуст з чарівною усмішкою?
Без довгих вій і сяючих очей?
А може все назвати це помилкою,
Чи витівкою зоряних ночей?
І що ж оця така чаклунська зустріч,
Собою передбачити хотіла?
Я вірю, що настане дивний вечір…
Свіча кохання вже благословила:
Сплетіння рук, легке торкання вуст,
У серці пламенить вогонь бажання,
Сльозинка щастя, як горячий віск…
Ми з Вами в епіцентрі Мироздання…
 
;;;
Ти не зникай, пообіцяй залишитись.
Зроби таку ласку, серце моє.
Я не прошу кохання і побачень.
Лиш хочу знати, що ти на світі є.
Пообіцяй будь ласка бути поруч.
Хіба без Сонця виживе Земля?
Мені по суті треба дуже мало,
Ну трішки більше повного нуля.
Ти не зникай, хіба це тобі важко,
Як воду пити, дихати собі.
Без тебе жити просто я не зможу.
Я прошу! Та вирішувать тобі!

;;;
Я буду чекати на тебе довго, як захочеш!
Як мені доля моя повелить...
Як чекають закохані початку солодкої ночі,
Як літо чекає дощу, як сонце чекає зеніт...
Як птахи чекають весну, щоб додому вернутись...
Як грішний янгол чекає крил, щоб літати.
Я так хочу до тебе вустами торкнутись.
Ти знай – я зачекаю... Я навчився чекати...
І хай ти далеко, та серце твоє поряд!
Воно каже: «Кохаю!» Воно в моїх грудях.
Серед тисячі інших тебе знайде мій погляд!
Я буду чекати... Ти приходь люба.
 
;;;
Кохаю…Цілую… Обіймаю… -
Ти можеш мені збрехати,
Бо я  вже дійшов до краю,
За ним -  лише горе, утрати…
Від цих зимових днів мене спаси,
Я ж спас тебе від літньої нудьги?
Усі мої страждання припини,
Що я тобі потрібний, обмани.
Ну обмани, омани я чекаю!
Оманливим завжди кохання було.
Задовольни жагу бажання мого,
Як не кохання, пристрасті – благаю,
Дай скуштувати дурману кохання.
Як страус голову я у пісок сховаю.
Не пристрасті, то хоч пришли вітання,
Прийму це,як чарівне лікування.
Кохання й пристрасті нема ні краплі?
То дай мені хоч трохи жалю,
А там побачимо, що буде далі.
Всіх сумнівів я вірву жало!
Кохання не має шкали і мірки.
Дай зроблю тільки крок до краю.
Кохана, обмани і я тобі повірю…
Кохаю… Цілую… Обіймаю…
 
;;;
У мене для тебе багато тепла
Я зовсім його не шкодую.
Підійду, спитаю: «Як справа твоя?»
І руки твої подихом зігрію…
У мене для тебе є двоє крил:
Листопад – золотою парчою…
Хмари пухнасті і неба синь,
Схід сонця, загряється свічою…
У мене для тебе дуже ніжний мотив,
У пів-мороці тихий шепіт.
Із срібного кубка вино пригубив,
За рядками рядок на папері…
У мене для тебе розсипи рос,
Посіяні зорепадом ночі…
У мене все не жарт, а всерйоз.
Жаль, не знаю… чи ти цього хочеш?

;;;
Пробач мені, за все пробач!
Пробач мені, як зможеш.
За те, що на твоїм шляху,
Я був лиш перехожим.
За те, що ти тепер одна
І більш пісень немає,
Що там де ми ходили вдвох,
Лиш тиша знов блукає.
Пробач мені! За все пробач!
За радість, біль та муки…
За ті вірші, що я писав,
Ну і за цей – з розлуки…
 
;;;
Кохання восени, як те повільне танго…
Сплетіння тіл і душ, і втеча, і погоня,
В нім лебединий крик, біг дикого мустанга,
Багряний листопад і сивина на скронях…
Кохання восени, як те казкове диво…
Його не розбереш. Воно хоч круть, хоч верть,
Коли на кон кладеш останню копійчину,
А в голові думки несуться шкереберть.
Кохання восени, перемагає розум…
Це, як серед зими троянда розквітає,
І хочеться тоді світ обійняти зразу,
Піднятись вище гір, як той орел злітає!
 
;;;
Так важливо бути необхідним!
І так важливо, про це знати.
Бути коханим, рідним, жаданим
Та самому палко кохати.
Коли чекають тебе у дома,
На серці радість, душа літає,
Життя проходить твоє не дарма,
Коли про тебе хтось пам`ятає.
Тоді і роки зовсім не старять,
І повний щастя кожен час,
То хай горить і не згасає,
Вогонь кохання в душі у нас!

;;;
Не всі збуваються бажання у людей
Та щоб там вони  не говорили,
Із всіх бажань на віки є одне:
Бажає кожен, щоб його любили.
За мудрість, чи за дурість, все одно!
Палаємо в житті ми, чи погасли,
За те, що дощик стукає в вікно…
Душа бажає ніжності і ласки!

;;;
Кохання – пояснити не можливо.
Кохання – це просто диво.
Це гіркота і сльози,
Мрії, розтавання,
Зустрічі солодкі,
Та душі страждання.
Що таке кохання?
Не треба питати,
Щоб це зрозуміти,
Треба покохати!

;;;
Дуже важко кохання знайти.
Якщо знайшли його – не відпускайте!
Бо може воно ще раз не прийти.
Воно одне і Ви його пізнайте.
І небо не завжди буває синє,
То хмари, то тумани, то дощить.
Тому коли від кривди серце ниє,
Ви висновки поспішно не робіть.
Кохання можна розбити словом,
А потім дуже-дуже  пожаліти,
Та повернути те, що було знову,
Уже нікому більше не зуміти.
Своє кохання бережіть, плекайте.
Кохайте пристрасно і щиро, як життя.
Образи всі коханим пробачайте
І хай взаємним буде почуття!









 
ЖІНКА – ЦЕНТР ВСЕСВІТУ
;;;
Жінка – промінь сонця у віконці вранці!
Жінка – наче квітка на лісній полянці!
Жінка - як веселка в небі після зливи!
Жінка - це кохання, що дає нам сили!

;;;
Господь для чоловіка утворив:
Жіночу посмішку й кохання.
Жінкам ключі до успіху вручив:
Із ніжності, із пристрасті й бажання.
Усмішки своєї не ховайте
І даруйте щиро доброту,
Помилки весело виправляйте,
Сміх зруйнує зло і гіркоту.
Коханим усміхайтесь кожну мить,
Віддавайте ніжність до кінця.
Щастя за валюту не купить,
Лиш усмішка западе в серця.
Усміхайтесь навіть у негоду,
Хай усмішка горе відведе.
Жінка й сміх – гармонія природи,
Зробить всіх щасливими людей!

;;;
Жіночність...
Поети про неї говорять віршами,
Закохані тихо шукають і мріють…
Милуючись красою, ми віками,
Знайти жіночність плекаємо надію.
Чоловіки – цей дар тільки у вас,
Природою даний,
Побачити жіночність без прикрас,
В жінці коханій.
               
;;;
Жіноче серце – бездонне море,
Кохання в ньому живе безмежно,
Залічить рани і змиє горе,
Лише поводься з ним  обережно!
Жіноче серце – книга життя,
Написані в ній долі віхи,
З народження й до небуття
І щастя, і горя, і втіхи!
В жіночому серці – кохання й відрада,
Таємна пристрасть і радість там.
Хай вірність, надійність – буде нагорода,
За палкість і ніжність жіночим серцям.

 
;;;
Жіноцтво чоловіка надихає,
Захоплює містично, не покірно
І він живе лише, коли кохає.
Життя проходить без кохання марно!
Ми образ жінки в серці несемо,
Свій ідеал малюємо ми в ньому,
Коли на ратну справу ідемо
І втілення шукаємо живого.
Без вічного кохання до жінок,
Немає просто сенсу існування,
В душі замовк би спів пташок,
Не було б чути ніжних слів зізнання.
Яким би сірим стало зразу все,
Без серенад і без сонетів…
Жіноцтво, це покликання твоє -
Народжувать героїв і поетів!
Тай світ культурою своєю,
Лиш жінці зобов’язаний навіки,
Бо чоловік присвячує для неї,
Досягнення свої, аж споконвіку!!!
Підкорення крутих вершин і піків,
І всі великі відкриття науки…
Так повелося вже у чоловіків,
Такими будуть мабуть і онуки.
Хай жінка пильно береже вогонь,
Дарує лагідне і ніжне слово…
Зігріє нас теплом своїх долонь,
У цьому мабуть щастя є основа.
Хай жінка залишається собою –
Першим гріхом, творінням божеликим,
І мрією, надією, любовью,
Що робить чоловіка Чоловіком!
 

;;;
Ця жінка виткана золотом,
Місячним сяйвом, весняним вітром,
Жарою літа, зимовим холодом,
Композитором, та поетом.
Ця жінка створена радістю,
Ласкою люблячих, смутком чекаючих,
Насолодою, таємною ніжністю,
Переляком в ночі блукаючих…
 
;;;
Ти - чаклунка красива і зваблива
З ума-розуму скільки звела?
Не даєшся до рук - перебірлива,
Душу палиш коханням до тла.
То грайлива, а то замріяна,
З поволокою в дивних очах,
Наче вітер морський перемінлива
Ти охрещена на небесах.
І не мовби гірська стежинка,
Ти загадка усіх віків,
Скарб життя - не повторна жінка,
Таємниця пісень і віршів.

 
;;;
Жінка – тендітна!Вона, як подих вітру
І сяйвом місяця стає в твоїх руках,
І ніжить у ночі німим відтінком світла,
І райдугою грає в небесах.
 Жінка – тендітна. Але від рук дружини,
Які не пустять горе на поріг,
Міцнішої не має у світі Половини,
І не існує непрохідних доріг.
Жінка – тендітна! Але коли любить,
Вона подарує безмежну ласку,
І для коханого в мить,
Світ нудьги замінить на казку,
Жінка – тендітна!Та в материнства щасті,
Таких дбайливих рук у світі не знайти.
Своє маля вона закриє від напасті,
Поможе встояти в дорослому житті!
Так! Жінка – міцна, міцніша ніж сталь!
В біді і негоді прикриє, спасе!
Ні! Жінка – тендітна не наче кришталь,
Та серця вогонь руками несе!

;;;
Дуже красива закохана жінка
Погляд її від щастя горить.
Суміш чарівна у кров їй підмішана,
Навіть хода її наче політ.
Таємнича усмішка, а в очах загадка,
Стрункість в поставі, а в серці пожар,
Ніжності море у справах порядок.
Кому належить безцінний цей дар?
Кохайте жінок ніжно і палко,
І щастям свого життя вважайте.
Дами закохуйтесь! Це того варто,
В безодню кохання скоріше стрибайте!
 
;;;
Чоловіки дарують жінкам квіти,
Красиві речі, машини, коштовні перлини,
А жінці достатньо напевно лиш знати,
Що ніколи коханий її не покине.
Чоловіки  дарують жінка слова:
«Яка ти гарна, яка ти вродлива»,
А жінка чекає ледве жива,
Коли поцілують сором’язливо.
І щоб чоловік доказати їй зміг,
Істину просту до смішного,
Що вона єдина на землі
І більше у нього нема нікого.
 
;;;
Не жити без жінок на цьому світі,
Неначе крига він без них холодний.
Без них і навіть сонце тьмяно світить
І мед - гіркий, а не солодкий.
Світ без жінок - одне нещастя,
Човен без весел, віра без надії,
Як дерево, що виросло без листя
І, як життя, що без мети і мрії.
П'єм за жінок, бо вони того варті!
І вірно нам підказує буття,
Вони, як та родзинка в торті,
Що називається життя.

;;;
Закохана жінка, вона наче казка,
Вона подарує найчарівнішу ласку,
Із криги струмком кришталевим проллється
І серце у неї від щастя сміється.
Закохана жінка, вона все пробачить,
Вона тільки добре в коханому бачить,
Вона така лагідна і м'ягкотіла,
Вас з розуму зводить, як тільки хотіла.
Взаємність в кохані, це все, що їй треба,
Скажи, що із нею ти наче на небі,
Відверто з коханням заглянь в її очі
І ніжно кохай її тіло що ночі.
А доля сама до купи нас зводить,
Свою половинку Господь нам знаходить.
В житті головне, що треба для нас,
Щоб тільки співпали і місце, і час.
 
;;;
Кохана жінка – це подія!
Вічна таємниця й відкриття,
Щедрість осені і весни надія.
Жінка – це продовження життя.
Кожна жінка – наче поклик,
Радість, сум, добро, страждання.
Жінка – це зірок далеких вогник,
Що свідчить про вічність кохання.
Жінка – це полум’я  пристрасті,
Неповторність і сподівання.
Вона – це звучання чарівної пісні,
Що співає душа від кохання.
Жінка спить у вісні усміхається,
Посмішка ця наповнює ранок
Світлом, теплом вся Земля омивається,
Кожна жінка – для когось світанок.
 
;;;
Любіть себе, любіть жінки,
Взаємно, палко так кохайте,
Та із захопленням завжди,
Свій образ в дзеркалі шукайте.
Любіть себе, любіть жінки,
Молитви Богові читайте
І бережіть себе завжди,
Та всі гріхи собі прощайте.
І говоріть: «Так! Я одна,
Поки живу на цьому світі,
Та лиш мені одній дано,
Право коханням володіти»!
І до володарок кохання,
Чоловіки зі всього світу,
Прйдуть щоб сповнити бажання
І в серці буде вічне літо!
 
;;;
Жінка… Небесне створіння,
Втілення казкової мрії,
Диво нездійсненного бажання,
Вітер ніжності й надії.
Створивши Жінку для світу цього,
Природа зібрала дивний букет.
Що вклала доброго и злого,
В цей бездоганний силует?
Безтурботність раннього світанку,
Чистоту холодного струмка,
Свіжий подих літнього дощу
І від сонця ніжного тепла.
 

;;;
Питання вічне: це жінка - чи баба?
Чарівний янгол, чи в спідниці відьма?
Проснуся завтра і ричу на жарти!
Ось я така! Зробив не те щось видно,
А може дуже поспішив,
Творець закінчуючи справу,
А може випити рішив?
Хто я? Сама цього не знаю...
Коли із правої ноги встаю –
Я сонцю рада, і весь світ сміється...
А, як що з лівої – не знаю
І звідки тільки злість береться?
Роздвоєння - діагноз лікарів.
Та по життю у всіх таке буває,
Сьогодні – фея. Завтра – Боже мій.
Від мене вже уся сім’я страждає.
Та, що гадати не хочете не їжте,
Хай краще я така, чим з медом до нудного.
Сьогодні плачу і бунтую – ріжте,
А завтра знову буду загадкова.
 
.

 

У КОЖНОГО СВІЙ ШЛЯХ ДО БОГА

;;;
Весь світ – театр,
Бог в ньому – режисер.
Людина і глядач,
І роль центральну грає.
Хоч п’єса не шедевр,
Але ніхто,
Покинути виставу не бажає.

;;;
Перо, паперу аркуш царапнувши,
Пішло в танок, літерами граючись,
Слід на білому тлі залишаючи,
Поет писав… у перше каючись!

;;;
Наше життя із радості,
Із гіркоти і сліз,
З миттєвості  і вічності,
Реальності і мрій.
Із чорного і білого,
Із хмари і пітьми,
Смішного і сумного,
Із літа і зими.
Здавалось так його багацько,
А тут дивлюся! Уже все!
Змінює безпечність юнацьку,
Тривога, що день завтрашній несе.
І не збереш його,  не купиш,
Його вбивають, та цінують при цьому,
Дорожче діамантів. То любиш, то губиш.
Із жертви стає воно катом. Чому?
Воно лиш слуга свого Пана,
Царі і раби Часом зрівнялись.
Закінчився підйом. Позаду вершина,
В низ спішить життя подивись.
Роки летять і їх тримати годі.
Не барися, мовчки, проснись і спіши,
Найти ту мить в земному хороводі,
У Бога спасіння просити для душі.

;;;
Розчиняється в вічності днів мішура,
Роки миттю проносяться мимо…
Ми світанок стрічали біля костра,
А тепер лежимо біля каміну.
Розсипається світ, що з дитинства знайомий,
Тм’януть фарби на старих картинах.
Ми колись мандрували пішки по світу,
А тепер їдемо на машинах.
Забуваємо ми, як жили, як учились,
Без зупинок в перед летимо, без повтору.
Ми колись один-одному в очі дивились,
А тепер лиш в екран монітору.
Серед купи листів, у квартирі пустій,
Загубились минулі бажання.
Ми кохали колись і мрію мали в житті,
А тепер дивимося кіно без наймення.
Серед кадрів розмитих осіннім дощем,
Промайне те число, коли ми розлучились.
Ми закриємо очі і дойде нам тоді,
Що щасливими бути загубили можливість…

;;;
Ми щастя тут і там шукаємо,
Йому на п’яти наступаємо,
Хочемо бути щасливими всюди
І мріють про це усі люди.
У щасті прагнемо розчинитись,
У небо будемо дивитись,
Щоб відповідь знайти собі,
Де щастя? Є воно чи ні?
Ми всі чекаємо везіння,
На щастя – рук чужих творіння.
Що чарівник прийде і враз,
Всіх ощасливить зразу нас.
А щастя ходить з нами поряд,
І усміхаючись говорить:
«Мене ти не шукай віднині,
Я є! Я в тебе в середині!»

;;;
У цьому світі все умовно
І це нам зрозуміти слід.
Не буду я багатослівним,
На все життя має ліміт:
На друзів, ворогів, на ревність…,
Не до страждав, не до кохав…
Усе на світі має цінність.
Життя – не просто карнавал:
В житті  буденність і страждання,
Надія, що в душі живе,
Є мрії, щастя, сподівання,
Трапляється хороше й зле.
Та все ж, як що це все умовно,
Де відповідь, як дальше жити?
Скажу я: «Дихайте ви рівно»
Й життя продовжуйте любити!

;;;
Чому буває все не так?
Чому біжать, летять наші роки?
Не там шукаємо, знаходимо не те,
Чекаємо одне - виходить навпаки?
Хто рішення в житті за нас приймає,
Кого кохати, а без кого жити?
Чому і хто в житті не дозволяє,
Нам власну долю самим творити?
І хто крапки за нас всі розставляє,
Будує і розводить нам мости,
Серцями, наче в підкидного грає
І не питає, чого бажаєш ти?
Ми від життя покірно все сприймемо,
Яке воно не є – одне воно.
Несправедливість долі розуміємо
І тихо  стогнемо, терпляче мовчимо.
Хоч  норми і закони добре знаємо,
На щастя ми надіємося все ж.
У мріях погляд в небо направляємо
І в  простір вічний летимо без меж.

;;;
Хочеш щастя шукати – знайди,
Хочеш радість пізнати – пізнай,
Бачиш вірну дорогу – іди,
Друзі кидають - так відпускай.
Хочеш вірити в Бога – молись,
Можеш дати тепло – обігрій.
І начхати на все – веселись,
А достала нудьга – так мрій.
Сил не має терпіти – забудь,
А не можеш забути – кохай,
Хочеш бути красивим – будь,
Хочеш серце розкроїти – край.
Якщо хочеш кричати – кричи,
Щоб наповнився криком гай,
А захочеш мовчати – мовчи,
Віри в себе лише не втрачай!
 
;;;
Випадково ніщо не приходить…
Все має свою причину.
Хто шукає, то той знаходить,
А хто стукає, тому відчинять.
Випадково ніщо не приходить…
Життя – це книга перемін:
Шукач – життя в трудах проводить
І не просить нічого в замін.
Випадковість в житті не буває…
І в долю ти  вір, чи не вір,
Якщо на стук не відкривають,
Мабуть зайшов ти не в той двір.
Випадково ніщо не приходить…
Є таємна суть законів буття:
Одне втрачають, інше знаходять…
Із випадковостей складається життя.


;;;
Прошу у Бога я  щастя для тебе…
Не казкового – просто земного…
Щоб тебе захистив Він із неба,
Від зла, та дурного слова…
Прошу здоров’я, щоб сяяли очі твої,
Кохання ніжного, як  квіти весною.
Прошу у Бога миру на землі
І неба голубого над тобою.
Спитає Він… «Скажи моє дитя,
Що ця людина так багато значить?»
Я відповім: «Вона – моє життя!»
Бог зрозуміє… Я знаю! Не іначе.
;;;
Ми йдемо по життю інколи спіткаючись,
Грішимо ненароком, часом буває,
Як завжди забуваємо, не вибачаючись,
Хай за нас хтось молитву читає.
Ми в душі бур’янами гріхів заростаємо
І не чуємо друзів у їх скрутний час.
Щось важливе навіки в серцях ми втрачаємо,
Або просто, ще час не настав той для нас.
Але прийде пора і від сну прокидаючись,
Зрозуміємо ми, що все має отвіт…
Будемо Бога молити, запізно каючись,
В наші душі вернути утрачений світ.
Ми йдемо по життю, хоч дорогу не знаємо…
І втрачали і друзів, і рідних не раз.
А молитву читати, завжди забуваємо,
А хтось там в небесах молить Бога за нас.
 
;;;
Хто говорить про страх – той боїться когось.
А хто скаржиться вічно на втрати?
Тільки той, хто не прагне уже до чогось
І не хоче на світ із нори вилізати.
Хто осудить когось?Тільки той, що в гріхах потопає,
Лиш тому, що на фоні чужих, свої менші гріхи.
А хто буде правий?Той, що істину серцем пізнає.
Хто не вірить в прощення, той і сам не простягне руки.
Хто останнім куском з тобою відверто поділиться?
Тільки той, що від голоду сам не один раз терпів.
В кого в серці навіки віра в краще поселиться?
Хто у вирі життя зберегти свою душу зумів.
Лиш бідняк – бідняка і звичайно багатий – багатого.
Ми забули рецепт, щоб усі ці кордони розмити.
Чиєсь щастя – болить. Чиєсь горе нас радує.
Бог навчав нас не так. Ми ж самі намагаємось вчити!
Боїмось поговору. Та про інших говоримо першими.
Боїмось крадіїв. При нагоді самі  крадемо!
Ми просякнуті злом. Наші фрази насиченні нервами,
Ми не чуємо інших. Всі у справах своїх живемо.
А хто спокій пізнає? Лише той, що подбає про іншого.
Той наситься в міру? Хто хліб розділити  зуміє.
І зовсім для цього не треба добра не земного,
Просто відстань до Бога кожен власними кроками міряє!

;;;
Лист до Бога
Здрастуй Бог!
Ти мабуть гуляєш по райському саду?
Скажи,  ти вчився відмінно?
Пишу тобі, щоб дав мені пораду –
Не знаю, як поводитися чемно.
Брат розсмішив мене сьогодні за обідом
І я накапав супом на штани,
Почистив киці зуби «Бленд-а-медом»,
А він сказав, що я, як пень дурний…
Мій брат дорослий і міцний, здоровий,
Не вірить в існування він твоє…
Я напишу тобі його мобільний,
Ти позвони – докажеш, що ти є!!!
А як там бабушка моя і такса Тоша?
Мені сказали, що забрав ти їх у Рай.
Ти бережи їх, Боженька, хороший!..
Скажи, що любимо, привіт передавай!
І так зроби, щоб звірі говорили!
Я їхню мову хочу розуміти
І хочу, щоб усі вони мене любили,
Як що ти зайнятий, я буду кішку сам учити.
Іще, щоб тато й мама не сварились…
І, щоб не кашляв у ночі дідусь,
Щоб люди на війні не убивались,
А хочеш самокат тобі віддам? Я обійдусь.
Дуже сумую через дівчинку - сусідку.
ЇЇ батьки відправили на дачу!
З моїми ми тепер гуляєм рідко…
Дорослий я і майже вже не плачу,
А ти такий печальний на іконі!!!
Щоб я зробив, щоб засміявся ти?
Я лист тобі залишу на балконі
І для бабуні білі квіточки…

;;;
Що таке добро? Це щастя кусочок!
Це свіжого подиху вітру ковточок.
Добро подаруй і воно повернеться,
У когось сильніше серце заб’ється.
Не можна купити його, ні продати
Добро просто можна даром віддати.
І кожен відчувши його усміхнеться,
А усмішка ця вам в душу віллється.

;;;
Роки летять над нами ураганом,
Дорослі діти, мудріші ми ніж були,
З надією в майбутнє наші плани,
Але чомусь так хочеться в минуле.
Перегорнути знов листи альбомні
І знявши мудрості суцільне покривало,
Веселі, молоді знайти фізіономії.
Щоб у душі знов веселіше стало.
І хочемо серця ми запалити знову.
Прожити  ще раз  молодість свою.
Та зупинивши час буття земного,
Себе піймати у безодні на краю.
Не думати про смерть, про вік забути,
Себе у дітях,побачити мріємо,
Хай дуже просто нас можна образити,
Але ми легко пробачити вміємо.
Як хочеться нам на мить зупинитися,
Дати думкам в голові волю,
Когось згадати, а з кимось розлучитися...
І знову віддатись на свавілля долі.

;;;
Ми різні всі люди! Ми – люди! Не – Боги!
Самі вибираємо шляхи-дороги.
Де наша мета? Чого ми бажаємо?
По краплі ми долю щоденно збираємо.
І хай не завжди у житті у нас гладко.
Ми люди – кохання! Ми люди – загадка!
І хай не завжди нам всміхається світ.
Ми люди – везіння! Ми люди – політ!
Ми люди – Ікари! Ми люди – падіння!
Ми люди – надії! Ми люди – сумління!
Буваємо – образа, тортури, знущання!
У чиїсь долі мабуть – покарання!
А іноді просто – розлука й страждання,
А потім – прощення і знову чекання.
Такі ми всі різні! Та все таки  - люди!
Не треба судити й судимі не будем!

;;;
Летять  літа, як та вода скрізь пальці.
Не хочеться старіти Боже, зглянься.
Мудріші ми з літами можем стати.
Мудрість прийшла, та літа не догнати.
І дорогим стає нам  те, що було,
Коли воно в минуле, промайнуло.
Здається з часом, все не так, не те,
Було синіше небо й сонце золоте.
Зірки у небі веселіше сяють
І наші спогади собою прикрашають!
Цінуйте кожен день, який він є.
І хай не плаче гірко чисте небо.
Ну а життя воно таке собі, як зебра.
За холодом приходить знов жара.
Прийде знов радість, відійде тривога,
А за поразкою знов буде перемога!
Любіть же кожен день не поспішайте,
В душі хвилину кожну зберігайте!

;;;
Яка людина по душі, по розуму?
Яке у неї в грудях серце б’ється?
Іноді можна судити по тому,
Як ця людина сміється.
І нехай буде його голова
Тричі хитра й кмітлива.
Можна придумати жест і слова
А підробити сміх не можливо.
У злих, не чесних і також у тих,
Що плями в душі здоровенні,
Як правило грубий, різкий сміх,
Фальшивий і не приємний.
І лише у добрих людей завжди,
Мабуть у всьому світі,
Сміх, як струмок гірської води,
Чистий, дзвінкий і відкритий.

;;;
Бережіть своїх дітей,
За пустунство їх не карайте,
Зло своїх не вдалих  днів,
Ніколи на них не зривайте.
І гніву на них не тримайте,
Навіть якщо завинили,
Цінніше тих сліз немає,
Що з дитячих очей скотились.
Коли утома валить  з ніг
І вже не має зовсім сили,
Донька вибіжить на поріг,
Чи простягнуться руки сина.
Обійміть міцно-міцно їх,
Ніжну ласку дітей збережіть.
Це – щастя! Коротка мить,
Щасливими бути спішіть.
Розтануть, як весною сніг,
Промайнуть ці дні непомітно,
Покинуть батьківський поріг,
Подорослівши ваші діти.
Розгорнувши дитячий альбом,
Ви згадаєте минуле,
Про щасливі і радісні дні,
Коли діти малими були.
Як же сильно захочете  ви,
У цей час повернутись знову,
Колискових співати пісень,
І чекати їх першого слова.
Поки в домі дитячий сміх 
І від іграшок немає спасу,
Ви у світі щасливіший всіх,
Бережіть дитинство будьласка!

 
;;;
Душа! Вона у кожного своя.
Відкрита, а може за семи замками?
Попробуй роздивись, яка чия.
Не всім дано, та і не всі бажали.
Є люди з ангельською душею
Хороші, тихі, очима сяють,
Від них наче світло тече рікою,
Несуть добро, та про це не знають.
Душа інших, як ранковий туман,
Оповита в сіру таємничу вуаль,
Вона сором’язливість  чи обман?
В ній радість наче туга і печаль.
Є душі веселки! Є душі безодні.
І скільки їх є? Як людей на Землі.
Та душу кохання зустрів я сьогодні
Про неї завжди були мрії мої.

;;;
Картина чаруюче красива –
Чоловік, що мужністю іскрить,
Дитя тримає на долонях сильних,
Яке безпечно і солодко спить.
Він в білому – це колір щастя,
Маля те – чисте Боже янголя,
Воно солодко смокче пальця –
Така в життя проста гармонія.
Гармонія спокою розквітає,
Серед міського виру, метушні,
Дитина  сильний захист  відчуває
Руки, яка тримає з ніжністтю її.
Захоплення картина визиває,
І усмішка заграла на вустах.
Велично чоловік цей виглядає,
Що держить так дитину на руках.
 
;;;
Давайте усміхатись просто так,
Знайомим, рідним і зустрічним людям.
Не за копійку і не за п’ятак,
А просто так ми усміхатись будемо!
День стане світлим, лагідним для всіх
Від сонячних цих усмішок іскристих
І буде радість і веселий сміх,
А небо стане враз блакитно-чистим.

;;;
Не вірте тим, що вам не вірять
І не чекайте тих, хто не спішить,
Щоб подзвонити у ваші двері,
Коли біда ваш дім крушить!
Забудьте  тих, хто в новому житті
Забув про тих, з ким вчора разом був,
Хто з вечора поклявся вам у вірності,
А вранці просто зразу все забув.
Дарма байдужих ви не закликайте,
До них не докричатись все одно,
Крім зовнішніх їх органів ви знайте,
Від Бога  більш нічого не дано.
Шукайте лише тих, хто вас чує
І в натовпі почує навіть,
З ким ниточка долі з’єднає,
Хто вчасно плече вам підставить.
Тримайтесь тих, хто з вами в спорі,
Лишився в головному за одно,
Хто з вами розділив і сльози горя
І перемоги славної вино.
Лиш довіряйте  тим, хто дзвону вірить,
Церковних дзвонів, а не монет в казні,
Хто сумління своє вашою мірою міряє
І в кого «Так – це так», а «Ні – це ні!»
Спішіть до тих, хто вам завжди радий,
Для кого ви, як свято, як віддушина.
С ким раз у рік вечір прожитий,
На все життя зігріє душу.
Оберігайте всіх із серцем добрим
Над ким не має зовсім влади час,
Хто  буде завжди іти з вами поряд,
Коли  вже ніхто не вірить у вас.
Багато людей з душею, що світить,
У кожного різні долі і шляхи
Дай Бог в житті людей цих зустріти!
Дай Бог і себе в собі знайти!

;;;
Життя потихеньку збавляє хід
І на роздуми дає нам час.
Можна плисти, а я шукаю брід,
Вік мудрості навчає нас.
Усміхнусь там, де раніше в бій,
Погляд в небо – на відповідь надія.
Цей вибір – не легкий мій,
Та усміхаюсь своїм мріям.
У квітів врешті побачив очі –
Раніше просто зривав в гербарій
І навіть злива страшна серед ночі,
У мене до неї претензій не має.
Я кожну ціную прожиту мить!
І точно знаю чого я хочу.
А там де раніше – істерика, крик,
Тепер усміхаюся й просто помовчу...

;;;
А я творю сьогодні еліксир.
По крапельці зливаю компоненти.
Ось в склянці – тиша, злагода і мир,
А в цій щасливі, радісні моменти.
Довіри трішки з пляшки наливаю,
Чарівну паличку я в нього опущу,
Під спів пташок усе перемішаю,
Із серця свого смуток відпущу.
Душі добавлю, щоб він був живий,
З веселки зроблю келих кольоровий,
Кохання трішки (хто з нас не любив?)
І все! Закінчив! Еліксир готовий.
Цей еліксир я друзям розіллю,
Роздам до краплі щоб були щасливі.
Хай вам щастить! Я щиро вас люблю
І від душі всім говорю спасибі!

;;;
Бажаю Вам людського щастя
Простої радості земної,
Хай Вас життєві негаразди
Завжди обходять стороною.
І  бережіть в своїй  душі
Вогонь кохання і надії!
Хай дім Ваш буде - повна чаша
І збудуться всі Ваші мрії

;;;
Щастя у роздріб не продається
І гуртом здоров’я не купити,
Молодість назад не повернеться,
Двічі в одну річку не вступити.
І кохання не усім дається,
Щоби з ним пройти через роки,
Справжнім другом тільки той зоветься,
Хто поміг тобі серед біди.
На все своя ціна – життя не нове,
Для того, щоб достаток мати,
Радості земні і все, і знову,
Треба нам навчитись віддавати:
Увсім людям усміхайтесь щиро,
Даруйте рідним ніжність і тепло,
Свої помилки визнавайте сміло,
Суворо не судіть, не сійте зло.
Свій дім не заставляйте зайвим,
І не ховайте серце від страждання,
В бою за істину ставайте нездоланним,
Та запаліть в душі вогонь кохання.
Лише тоді прийде до тебе щастя,
І відійдуть недуги, біль пройде,
Та відступить горе і напасті,
А любов від недругів спасе!

;;;
Усміхаюсь очима і тепло віддаю від серця.
В очах усмішку підробити не можливо, ні.
Очі, кажуть – це в душу маленькі дверці
Я їх відкриваю  і тепло подарую тобі.
Усміхаюсь очима, та не кожен бачить усмішку,
ЇЇ побачить тільки душа страдаюча.
А побачиш - ти більше не зробиш помилку,
Зрозумієш, багато чого не поспішаючи.
Усміхаюсь очима - це дарую серця світило,
Хай не кожен побачить, але я тобі віддаю.
Чи отримаю, щось я в замін? Не важливо!
Може навіть віршем зігрію я душу твою.

;;;
Мені б зірватись у щастя – ось так з розмаху,
Щоб іскри з очей, щоб небо в стразах,
А потім нехай хоч сума, хоч плаха
Тільки б усе сьогодні й відразу.
По частках, по миттях, по крихтах не хочу.
Чи пан, чи пропав! Ва-банк я граю!
Хтось скаже: «Блаженний!Багато хочеш!»
Їм скажу: «А як же! Іду по краю!»
На себе надіюсь – не на милість Божу,
Отримав сповна батога і здоби,
Я іду за щастям відкинувши лонжу,
Щоб встигнути до сонця заходу.
Я хочу змінитись, та собою лишитись
І яким би не був долі орнамент.
Я хочу з розмаху в щастя кинутись.
Хто осудить мене? Я сам дам камінь.

;;;
Не кричіть, розмовляйте шепотом!
Може так поменшає брехні...
Поділюсь життєвим досвідом,
Шепіт – самий гучний крик душі.
Не кричіть, не млійте й не падайте,
Виходячи,  не грюкайте дверми,
Просто розчиніться в чиїсь пам’яті,
Будьте в людях, нібито з людьми.
Про кохання не кричіть молю!
Таємницю з таємниць я сам,
З ніжністю від радості до болю,
Поцілунком передам вустам.
Не кричіть же! Так у всього людства
Слуховий працює апарат,
Що приймає зразу з недовірою,
Клятви, пафос, політику й парад.
Чи це буде  аргумент у спорі,
А чи ти з коханою воркуєш,
Не кричи, тихіше говори
І тоді тебе всі почують.

;;;
Біль народжує вірші
Ті в, яких душа відкрита.
Біль народжує вірші,
Не вірші, а почуття.
Біль дощем по душі,
Днем, в ночі, на світанні.
Біль про себе кричить,
В очах з’являється страждання.

;;;
Останнім поглядом  я на минуле гляну
І знаю,  не повернуся  туди.
Не можна мати щастя половину,
Пів-щастя  - означає пів-біди.
І я не хочу половину сонця
І неба половину я не йму!
На половині пісня обірветься,
Кохання половину не прийму!
На половину разом – це розлука,
На половину вірність – підлість є!
На половину радість – наче мука!
Все, що на половину не моє!

;;;
Нехай Господь благословить твій шлях,
Щоб освітила ти комусь дорогу,
Когось змогла підтримати в ділах,
Чи може дати у словах підмогу.
Нехай Господь дасть на дорогу сил
І щоби їх тобі тоді хватало,
Коли ослабне розмах твоїх крил,
Щоб благодать тебе тоді держала.
Нехай Господь тобі кохання дасть,
Що зможе покрити собою,
Ту біль, якою серце до крові,
Поранить хтось заздрістю дурною.
Нехай Господь тебе благословить.
Хай побажання хоч частково вдасться,
Щоб в серці об’єдналось в одну мить,
Твоє земне й твоє небесне щастя!

;;;
Щоб усі були щасливі!
Ніколи щоб не сумували.
Серця одне одному  відкрили
Мрію свою  не забували.
Не хай не буде горя і невдач,
Щоб не лунав дитячий плач.
Щоб усміхались, цінили те, що мають.
Від цього душі враз засяють.
Ніхто не знав розділену пристрасть,
Щоб у світі зникла самотність.
Щоб для закоханих раєм став світ
І не скінчався щастя політ.
Щоб кожний знайшов те, що  шукав
І це він у іншого не відібрав.
Щоб сварок не було, розбрату  і бід,
І зник наче в казці миттєво їх слід.
Квітів я хочу і сонця тепла,
Щоб після дощу  веселка була,
Хай птахи співають, в саду гудуть бджоли
І щоб не страждав ніхто і ніколи.

;;;
Добро здолає зло!
Це чарівні слова...
Холодний дощ пройшов
І знов блищить листва.
Повернеться  хороше
Ти тільки в це повір
І щастя, що пішло
Загляне у твій двір.
Все буде до пуття!
Побачиш,  не сумуй!
Люби вогонь життя
І кожну мить цінуй!

;;;
У кожного в душі - свій острів,
Свої мости і береги, й вода.
Там корені і храми, і погости,
Бажання, мріє, дії і слова.
У кожного в душі – свої проекти,
Свої планети, міражі, зірки.
Там фантастичні пишуться сюжети
І проростають ніжні паростки.

;;;
Щастя – друзям віддати останнє
І нічого в замін не прохати…
Та без слів попросити пробачення,
Безупинно і вірно кохати.
Щастя – це щирим відверто бути
І про сказане не шкодувати,
Про казково-незбутнє мріяти,
І друзям уміти пробачати.
Щастя – в тих чорно-білих клавішах,
В тій порваній якось струні,
В щирих та веселих усмішках
І в прожитому кожному дні…
Коли вереснем дощовитим,
Сонця зайчик в калюжах блищить,
Щастя – зробити когось щасливим,
Хоч на саму коротку мить!

;;;
Є час у природи особливого світла,
Ще ніжного сонця, тепла і спокою.
Воно називається Бабине літо,
Пора, що змагається навіть з весною.
І на обличчя бережно сідає,
Летюче, легке павутиння…
Пізня пташка дзвінко ще співає
В саду палає пишна горобина.
Відгриміли всі могутні зливи,
Час настав спокійний і безвинний.
Я від твого погляду щасливий
І на тебе дивлюся ревниво.

;;;
Літо швидко дні свої відміряло,
Набирає силу листопад,
Осінь сукню барвисту приміряла,
Як їй личить цей наряд.
Усміхнулась в озерце дзеркальне,
Покружляла у танку мрійливо.
Хто сказав про осінь «опечалена»,
Подивіться, яка я красива.
Хмари понеслись, як птахи у вирій,
Дощик освіживши все пішов за обрій,
Загадай собі бажання щире,
Все побачиш буде дуже добре.
І самотність не поранить серце лихом,
Душу грітиме цей листопад,
І на зло всім страхам і  пророцтвам,
Потихеньку піде все на лад!
Заховає листя з позолотою,
Від вітрів, що втрати нам несуть
І від відчаю серця закохані,
Для надії двері не замкнуть.
І не марні будуть всі чекання,
Та не довго нам чекати до весни,
Боком обійдуть переживання
І прийдуть чудові мрії в сни.
А якщо загляне сум не гадано,
Хай дощем омиється душа.
Хто сказав про осінь «опечалена»
Подивися, що це за краса!!!
 
;;;
Насолоджуйтесь миттю, дрібницею кожною люди,
Кожним подихом, поглядом, співом пташок за вікном.
Кожну краплю дощу, вважайте дарунком природи,
І сонцю всім серцем радійте, що гріє теплом.
Насолоджуйтесь святістю самих відвертих признань,
Бо свята простота безпорядна була всі віки!
Насолоджуйтесь радістю зустрічей, сумом чекань,
Не шкодуйте бажань, коли падають з неба зірки.
Порадійте холодному снігу і теплу поцілунку,
І весняній грозі, і струмку, що біжить в далину.
Насолоджуйтесь пристрастю кожної миті кохання,
Наче вперше й останнє живете на світі цьому.
Насолоджуйтесь миттю, самим дріб’язковим моментом,
Кожен день, кожну ніч, кожен раз, як ідете до дому.
Насолоджуйтесь тим, що даруєте серце для когось,
Абез цього життя та і смерть не потрібні нікому.
;;;
Я хочу довго жити і вірші писати
Та віршами своїми людей лікувати.
Мені така сила Богом дана,
На розбиті серця впливає вона.
Хай я тут перехожий на декілька літ,
Та кожен мій крок, оставить свій слід.
Не хай мої  вірші комусь допоможуть
І душу спасти поранену зможуть.
На вік поселюсь я у добрих серцях,
Свій розум і душу залишу в віршах.
Робити добро я людям спішу
І поки я можу - живу і пишу.