Акварель і твоя гуаш, милий, -
Поєднання несумісностей, дурнуватий моветон, чи радше вар’ятський.
Кажи: «а-а-аква». «А-а-аква»… Повторюй довго і протяжно, ніжним пензликом, Релю.
Твоє тіло довго і протяжно, незбагненно повторює вода.
*
За вікном ще блима ліхтар, а вже зовсім розвиднилось.
Червоняться хмари сіро-синіх фарб.
Горизонт ясніє кольорами веселки.
«Каждый Охотник Желает Знать»
«Чому Пінгвіни Живуть Зимою Без Своїх Фантазій».
І я хочу знати
тут о 5-ій ранку (паляниця сонця ув очах яйцем),
як то бути в світі життєдайним колом.
На Купайла нічку понесла.
*
Коли трапиться тобі пісня у дорозі - не слухай – мене забудеш.
Коли трапиться тобі пісня у дорозі.
Її широкі стегна. Її округлі коліна. Її засмаглі плечі. Її рожева троянда у чорних косах. Смужка плоті над мереживом панчохи.
Зблякнуть чорнила. Вицвітуть сині в білі лілеї. Я кохатиму тебе рядками на цьому папері тої миті. Я бачу, як ти співаєш нові пісні у дорозі.
*
Безіменна любов.
То зринає з мовчання водойм: «говори».
Переплутані літери, терри домінантною нотою «ре».
Відійшла у садах полуниця. А шовковиця біла іще.
І тонічність віршів недоречна
у акордах, де тоніка «ре».
Тектонічно давно розійшлися.
Але з року у рік землетрус.
Безіменна любов.
Це бажання торкнутись.
І стоп-кадром цей рух:
ніби падаєш ти у обійми водойми, і банальним «останнім в обоймі»
зупиняєш цю спраглість вуст. Златоусте, ніколи.
...на відстані подиху - слів водиця.