Серед безлічі змарнованих хвилин,
Я завжди залишався сам собою,
Я завжди залишався сам, один,
І сильно кулаки стискав, до болю.
У скроні думка б’є, мов молоток,
І серце однодумців все шукає,
Я сам уже гублюся серед своїх думок,
І добре, що про це ніхто не знає.
І не знайти, мабуть, уже ніколи,
Того, хто зрозуміє, допоможе,
Ту, з ким поведу дітей своїх до школи,
Бо серце полюбити вже не зможе.