Пробач!
Я вже не подзвоню
Не закричу вночі від жаху,
Що тримаю не руку твою,
А стисла в кулаці штани піжамні.
Я більш у ванній плакати не буду
Під дзвін води холодної,
Що опікає плечі.
Ні, я зовсім не чорства,
Але, колись, забуду.
І так все буде краще.
Тобі то байдуже,
А мені-легше.
Ось щодо віршів
Боюсь ще зарікатись.
Дурепа-пуля
(а може доля)
Згадається колись.
Ще напишу сонет,
Або у прозі лист.
Та зараз серце не здригає.
Так має бути-
Пройшло багато діб.
Мої думки до іншого літають,
А ти, лиш залишився там
У нашому "колись".