Свічка на столі горіла,
Капав з неї віск нечутно
На паперу аркуш білий,
Що не знав іще, як сумно
Може бути, коли пензлем,
Принтером, пером гусиним
Замарають його словом –
Як же це невиносимо!
Можна оду написати,
Восхваляючи кохання;
Можна ж накатати скаргу
На сусіда без вагання;
Розчерком вітієватим
Другу щирому вітання
Може нести в собі аркуш,
Дружби доброї признання;
Та підчас рука лихая,
Озираючись довкола,
Може аркушем паперу
Враз зламати чиюсь долю…
Кажуть, що папір все стерпить,
Зовсім не почервоніє…
…Догоріла майже свічка…
Папірцю надати б крила!...