Долонями на мить зігрію квіти.
Їм холодно серед північних зим.
І пелюстки хотіли б пламеніти,
Та паморозь крокує вже по ним.
Усе це наша правда, а чи може
Лише моя. Не в тому, знаєш, річ.
Ти був єдиним так на мене схожим,
Що серцем я з тобою пліч о пліч.
Шукала твої очі у зустрічних.
Шукала твої руки серед всіх.
Хотіла, віриш, не зуміла інших
Кохати так, щоб всю себе за них.
А час собі робив звичайну справу:
Змітав сліди, з долонь змивав сніги,
Троянди скинув у брудну канаву
І мрії всі розвіяв навкруги.
І я шукаю й не знаходжу правди
(Тому і очі втомлені, сумні),
Чи був ти сонцем в серці моїм завжди,
Чи все це лише снилося мені?