пам"ятаєш, як ти сказала, що мої вірші це паперове сміття?
його треба спалити, поки ніхто не читав ще.
я брехав тобі, що спалю. після кожного каяття.
але знову писав і присвячував тобі лише.
сміття не на папері, а в голові, в думках.
твоїми лиш очима тішився я зранку.
що кажеш? так, багато зайвого у цих рядках.
чи може зайвими були наші однакові світанки?
я творив, бо знав, що ти така одна.
хоча сміялась з мене, дивлячись у вічі.
це ж ти поставила мені на голову тернового вінка,
а я радів і думав, що ти моя вічність.
хоч і завжди говорила, що мої вірші сміття,
я вірив, що змінишся ти.
і брехав, після кожного каяття,
тому краще мене з ними разом спали.