я не знаю, чому до тебе так тягне
і перебираючи сотні думок в голові
все одно не зберу їх, не приходжу до тями
в тобі що знайшов я, що знайшов я в тобі...
може, оченята карі з зеленим відтінком
манять, туманять, водночас тримають
боже, зведеш мене з розуму, та і не тільки
шкода поруч тебе, хоч потрібна, немає...
оцей погляд невинний, що є для тебе мистецтвом
ці всі жести і рухи, так, справді, зворушливо
для нашого світу, час в мене завжди знайдеться
зовсім інше хвилює, щоб його не порушили...
недосипання, мов сновида, в голові все обертом
туман в розум, від амура, при тому, в серце стрілою
діагноз очевидний, одному мені холодно
сп"янілий коханням, невиліковно хворий тобою...
© Copyright: Bohdan Naymenko, 2013