Сутінки Нової Ери
Вкривають ніжні мої сни,
А звуки золотої ліри
Приносять крапельку роси...
В сюжетах снів моїх безмежних
Невинним звуком ллється тінь,
В моїх думках напівбезсмертних
Запанувала п`янка лінь..
Куди мене заносять думи?
В який напівзабутий рай
Мене відносять серця струни?
Я бачу лиш душі розмай!
То може варто зупинитись?
Забути, щезнути на мить?
Або навіки їй скоритись?
Або ж прошепотіти "Цить"?
Ні, варто знову йти у Вічність
І тишу спробувать на смак,
І розбудивши в душі ніжність,
Шукати свій прийдешній знак..