ДУШІ ПОТРЕБА
Як пахне ранок, дощем умитий!
Як пахнуть сонні простенькі квіти!
Як пахне тиша, як пахне спокій!
Чим пахне погляд твій одинокий7
А я відчула ж, як дише нічка,
Як плаче в рясці маленька річка,
Як стогне в полі рілля забута,
Як душу тисне гірка отрута.
Невже ми, люди, нищівна сила,
Що землю рідну занапастила?
Чому вдихаєм отруйний дим?
Невже ми можем змирятись з цим?
Мені в житті того лиш треба,
Щоб дощик чистий ряснів із неба,
Щоб свіжим дихали всі повітрям,
Щоб погляд кожного був привітним.
Щоб цвітом ніжним ліси всміхались,
Щоб річки повенем всі милувались.
Тоді із гордістю скажуть діти:
«Для цього варто було вам жити».