Я мови матері ніскільки не цураюсь.
Вона — основа, стержень першоздання.
Не лише перша ніжна колискова,
Не лише вчуте вперше боязне зізнання.
Я через неї болем задихаюсь,
Милуюсь кришталевим передзвоном слова.
Вона — моє дихання, рідна мова,
Від неї з діда-прадіда і я не відрікаюсь.
Та як їй жити без сусідства того,
Яке віками відблиском плекало.
Сусідньою хай нині гірко зветься,
Наснаги зближення кого перелякало?
Чому ж сьогодні крайністю нового
Стежина, що ріднила, підло рветься?
Не там шукаєм виходу із кризи.
Не те тасують нам політики горласті.
Любити рідну мову калинову
Не заважає збратане віками щастя.
Як можна опуститися до ризи
І обікрасти Кобзареве слово?!
Моя кровинко, українська мово,
Тебе все'дно російською оспівувать готова.