ТОПОЛИНА СПОДІВАНКА
Край поля сумує тополя.
Лишила одну її доля
Від вітру згинатись, тремтіти,
Останніх листочків лишитись.
Як дощ-сіроман обгортає,
Тополя його, знай, прохає,
Щоб тихше по вітах бринів,
Не смів обривать її снів.
А сни ті були кольорові:
Навколо деревця чудові,
Одягнені в ніжний серпанок,
По полю ведуть собі танок.
Були в сні щасливі всі друзі
В єдинім, у збратанім крузі.
До них і пташки прилітали,
На вуха гілкам щебетали.
Навіщо так люди рішили?
Тополю одну залишили...
Щоб більше їй світла було!
Щоб їй все дісталось тепло!
Лиш вітри тополю гойдають,
Лиш хмари її обгортають.
Зачахне вона в самотині,
Та чи зрозуміть це людині?
Коли ж бо насадять беріз,
У полі поменшає сліз.