України краса — степ без краю лежить.
А назустріч вітрам козаченько ген мчить.
А під ним, мов гроза, сивий кінь вороний —
Козаченьку він друг дорогий.
Скільки битв, скільки бурь довелось пережить.
Побратим не один у кургані лежить.
А ти ж, коню, мене стільки раз рятував.
Я б без тебе в степу не гуляв.
Чорний ворон кружляє: у небі блакить.
Не кружляй, не чатуй, ліг я трішки спочить.
Не кружляй не чатуй, бо я ще живий.
Погуляє хай кінь вороний.
До святої землі пригорнусь лиш на мить,
Знов в дорогу з конем, коли ледь зазорить.
Рідний край ворогам не лишу, не продам,
Хоч і ворону тіло віддам.
Ой ти, доле моя, степ без краю лежить.
А без волі Вкраїни козаку не прожить.
То ж неси мене, коню, у далеч мерщій,
А ти, ворон, кружляти не смій!