МОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ
О тиха заводь, шепіт очерету,
Зоря ранкова, посвист крил качиних.
Лиш біля вас стрімким пташиним летом
Душа моя знаходить відпочинок.
Недовго я, блукаючи по світу,
Знаходила душі своїй відраду.
Моя земля, дощами свіжовмита,
Додому кликала, не сердячись за зраду.
Дощами плакала, дощами умивалась
Душа моя у тузі за тобою.
Земля моїх батьків, завжди ти учувалась
У сні мені, лишаючи спокою.
Бузком сміялась, гронами калини,
Нагідками, шовковою травою.
Тому з чужих країн додому поверталась,
Звіт серця несучи тобі з собою.
Що я зробила доброго чи злого?
Лише байдужістю ніколи не страждала.
Слабим завжди спішила на підмогу,
Згорьованим плече я підставляла.
Це ж ти дала мені наснагу й силу.
У круговерті не дала згубитись.
Це ти зростила ось таку щасливу,
То як тебе, рідненька, не любити?!