Він писав їй листи на тонкому папері щовечора
та складав їх в своє портмоне.
І остання фраза в кожному з них була приречена:
"Моя жінка любить море
більше,аніж мене."
Він писав їй листи,бо боявся образити тишею.
І ховав їх в шухляди і смітники.
А вона відчувала себе в його серці лишньою.
"Мені пише будь-хто,
лишень не ти."
Він писав їй і клявся що шалено закоханий
Що дорога-це не єдина жінка в його житті.
Він писав:"В твоєму морі я гість непроханий.
Я неначе заходжу в чужу душу
в брудному взутті."
Він писав що все марно,а потім закреслював
і благав її відповісти.
Він писав,що мусить де небуть осісти,
і що мовчання її від міста до міста
мусить його зсередини з'їсти
Писав,
а потім спалював свої листи.
Його останнє послання було відчужене,
витруєне,криво написане,
проте головне:
Він писав:"Я шалено знеможений.
Моя жінка любить море
а не мене.""