Набагато краще ,коли зимовим вечьором поряд хтось зігріває повітря,
Та розтоплює серце без зайвих слів,
А насправді вона сама мов прозорий брусок льоду,
І крізь закапелки її душі-розуміння,що ти сам до такого довів!
Ніби кохав,але серце не билось сильніше при зустрічі,
Але таки ще не ненавидів,так??або ні??
Це таке кляте відчуття під свіддомістю,
Між двома посередині!
І де ж те,що не пройшло крізь ранкові фіранки?
Де та майбутня квартира,яку ти ще не купив,але вже площу надумав міряти?
Справа не в тому,що вона змінилась і зірки по-інакшому склались,
А в тому,що ти вже сам перестав вірити!