Ти запроторив усю красу світу в чотири цегляні стіни,
Мов би повісив табличку*Не дивитись,не розмовляти і не чіпати!*
На вікна поставив решітки,щоб не залітали птахи,
А для неї вони ніби грати!
Ти мов би султан,в гаремі,якого лише одна жінка,
Яка так вправно стелиться біля ніг,
Але ж де те,захмарне щастя??
Яке ти так захищав,але не зберіг!
Дивись,на тлі гарячої кухні,відбитки її спустошених очей,
Ти ж сам собі володар,от сам собі і порадь,
Бо колись вона прорве стелю до неба,
Та все,що залишиться після неї це її запах-Шанель№5!