Ця весна не твоя. Та зухвало витягує жили,
Смокче соки і п’є взимку зцілену холодом кров,
Розриває забуті, минулим порослі могили
І зчищає рубці із холодного серця. Агов!
Ця весна не твоя! Але розум терзають судоми,
Точно в ціль, наче снайпери, б’ють косоокі дощі.
Ти і я в цій весні залишаємось знову без дому –
Так болить, аж скриплять у понурого неба хрящі.
Ця весна не твоя. Тільки щелепи зводить від крику;
Ехо сліпо зриває лавину непрошених снів;
Я, напевно, ніколи до болю такого не звикну,
Скільки б вперто не списував час біль нестерпний в архів.
Ця весна не твоя. Губи спрагу тамують грозою;
Виїдає зсередини світло німих блискавиць;
Ти лишаєшся знову до неба прикутим не мною,
І сплітаються пальці від щастя не наших десниць*.
____________
(десниця* – рука)