Є дороги угору і є, що ведуть у нікуди;
Обпікають дощі гострим пилом поранені ноги.
Де та тінь, що спасінням і прихистком спраглому буде;
Повитуха та де, що прийме у природи пологи;
Де шукати вітрила, та, зрештою, можна і весла;
Чим розтерти каміння, що в грудях болить й кровоточить;
Хто все зоряне небо на долі і болі розкреслив,
І чому час крізь пальці і серце невпинно пісочить;
Чим згасити заграву на обрії вбитого серця;
Де той ангел з крильми, що ще вміє у небі літати…
Очі боляче ранять рожеві подрібнені скельця.
І до щему у скронях на горлі стискаються грати.
Сто причин, щоби жити, ще більше, мабуть, щоб померти;
Душу зцілює біль і придумані нами фінали.
Світ на плюси і мінуси щедро колись перетертий,
Світ рахує до вічності нами не набрані бали…