***

Вже було в зеніті буйне літо
І п’янили душу пахощі зерна
Що у полі почало вже зріти
Коли раптом день померк…. Війна!
Оком хижим зазирнула в хати
І на битву з нею трьох синів
На світанку проводжала мати
І за ними шлях лиш закурів.
І немов відрізало. Від того
Ні одної звісточки від них
Чи живі, чи збилися з дороги
На шляхах кривавих і курних
Ні, не збились. Дорога матусю
І на зло всі ворогам – живі
Клянемось такими повернуться
Як скінчаться будні фронтові
Аби ти від горя не зчорніла
Не погасло сонце у очах
І живих синів своїх зустріла,
Коли прийде той для того час
Він прийшов у сяйві перемоги
Ми на отчий ось прийшли поріг
Тільки жаль, що фронтові дороги
В нас забрали батька… Він поліг
І вдовою (як і ти)вже стала хата
Та журбою погляду свого
Не тумань. Бо будуть же внучата
І воскресне в них життя його.