ЧОМУ? ЧОМУ?
Чому сумуєш ти даремно?
Вологi очi вiд сльози.
Невже пригадувать приємно,
Ворота сплетені з лози.
Чи ту хатину кособоку,
Да на запiчку каганець.
Чи того хлопця ненароком,
Що дратували «олiвець».
Не соромно менi за те,
Що народилась я в селi.
Хоч дитинство i тяжке,
Найкращi роки там мої.
Старенька хата i село.
Та дiток п’ятеро у хатi.
Та щастя все ж таки було.
Бо з нами були батько й мати!
Лiто 2010 року
МОЯ ОСIНЬ
Надiйшла пора чудова
Сонце грiє, не пече.
Осiнь рiзнокольорова.
Так життя моє тече.
Начеб недавно, по веснi
Я з джерелами спiвала.
Тi українські пісні
Як зозуленька кувала.
Та нiхто не може знати
Де доведеться кукати.
Я знайшла собi куточок.
Тут коханий, тут синочок.
Було тепло, було жарко
В цiм краю на цiй землi.
Пролетiли роки швидко
Тож були ми молодi.
Там за обрiєм маяк
Червонiє, як калина.
Вiтер вiє, вiн чудак.
Нам привiт з України.
Там калина дозрiває
Тут збираєм виноград.
По двi мами - теж буває.
Моя осiнь, мiй уклад.
КАЗКОВЕ ЛIТО
Середина лiта, липень за вiкном.
Прогрiває землю сонячним теплом.
Медом пахнуть липи, що ростуть рядком.
Вiтерець колише медовим квiтком.
На подвiр’ї дiти радiсно смiються.
Влiтку тiльки можна зовсiм роздягнутися.
Дощик сонячний припустить, та й ну танцювати.
Ой, яке це щастя дiтям пiд дощ жартувати!
Так чудово на подвір'ї, кругом цвiтуть квiти.
Спочивають, загорають дорослi i дiти.
Незабаром промайне ця пора чудова.
Серпень прийде i шепне, ось така розмова.
Наче меду напились кавуни та динi.
Щедрый серпень нам дарує баклажани синi.
Помiдори, огiрки, перець кольоровий.
Без цибульки нiкуди, їж салат готовий.
У саду поспiли фрукти, що не зрахувати.
Щоб не сгинув урожай, будем працювати!
ДВОЄ В САМОТИНI
Холодно, чому менi так холодно,
Навiть в кiмнатi я замерзаю.
Скажеш кохана i пригорнеш лагiдно
Вiд щирих слiв можливо я вiдтаю.
Коли ти поруч я спокiйна
И нiби горенька не знаю.
Я знаю, я тобi потрiбна
Тому що теж тебе кохаю.
Хоча нас двоє, ми однi.
А в хатi холодно буває.
Дiсталося старiти в самотинi.
Повинний хто, Господь лише знає.
Гріх скаржитися, кивати на долю.
Були ж батьками i ми з тобою.
Не довелось нам внукiв обнiмати
Приходиться самiм про себе дбати.
За нас байдуже чужим людям:
Як здоров'я і чим живемо,
Якi хвилюють нас турботи,
Що ми їли і що ми п'ємо.
На Господа одна надiя.
На все твоя воля
Свята Богородиця Марія,
Молюся на колінах стоячи.
Пробач, допоможи, захисти
Від тяжкої хвороби, від заздрості.
Так віру, любов пронести,
Жити без образи та в радості.
БАТЬКIВСЬКА ХАТА
Бiля хати на причилку
Батько змайстрував лавку,
Щоб могла вiдпочивати
Вiд тяжкої працi мати.
Вишня там росла рясна
Бiля самого вiкна.
Я садила вишню з братом,
Рідну, як зелене свято.
Там обідали ми влітку.
Нас було дiток багато
За малюсiньким столом.
З вишнями вареники- це свято,
Та ще зі свіженьким медком.
Вишню ми в пiчi сушили,
Взимку киселі варили.
Засипали ще в сулiйку,
Тато готував наливку.
Бо рiдни у нас богато,
Будeм гостей шанувати.
Тож без чарки яке свято?
Завжди будем пам’ятати.
Вишнi знову в саду зацвiли,
Тут наш дiм, наша батькiвська хата.
В цiм селi як гриби ми росли,
Тут земля наша щедра, багата.
ОСIННЯ ПОРА ЧУДОВА
Осiння пора чудова,
Неймовiрнi твої кольори,
Земля спочивати готова
Нам щедрi залишила дари.
Короткi хоча уже днi
Та ваблять поля i гаї.
Як сонце блисне у вiкнi,
Наче чари останнi твої.
Червонiє ще в лузi калина,
Листя впало, уже не шумить,
Сховалася пiд листям стежка,
Як пожежа, немов поле горить.
Там за полем насупився лiс,
Потемнiв и мовчить, як стiна,
Дощ пiшов i не висунути нiс,
Все одно моя осiнь – княжна.
Я давно вже закохана в осiнь.
Мене мати пiд листям знайшла.
Я доросла, тримає мене корінь,
Щедра осiнь – ти силу дала.
Жовтень 2010 рiк.
ЧОМУ? ЧОМУ?
Чому сумуєш ти даремно?
Вологi очi вiд сльози.
Невже пригадувать приємно,
Ворота сплетені з лози.
Чи ту хатину кособоку,
Да на запiчку каганець.
Чи того хлопця ненароком,
Що дратували «олiвець».
Не соромно менi за те,
Що народилась я в селi.
Хоч дитинство i тяжке,
Найкращi роки там мої.
Старенька хата i село.
Та дiток п’ятеро у хатi.
Та щастя все ж таки було.
Бо з нами були батько й мати!
Лiто 2010 року
МОЯ ОСIНЬ
Надiйшла пора чудова
Сонце грiє, не пече.
Осiнь рiзнокольорова.
Так життя моє тече.
Начеб недавно, по веснi
Я з джерелами спiвала.
Тi українські пісні
Як зозуленька кувала.
Та нiхто не може знати
Де доведеться кукати.
Я знайшла собi куточок.
Тут коханий, тут синочок.
Було тепло, було жарко
В цiм краю на цiй землi.
Пролетiли роки швидко
Тож були ми молодi.
Там за обрiєм маяк
Червонiє, як калина.
Вiтер вiє, вiн чудак.
Нам привiт з України.
Там калина дозрiває
Тут збираєм виноград.
По двi мами - теж буває.
Моя осiнь, мiй уклад.
КАЗКОВЕ ЛIТО
Середина лiта, липень за вiкном.
Прогрiває землю сонячним теплом.
Медом пахнуть липи, що ростуть рядком.
Вiтерець колише медовим квiтком.
На подвiр’ї дiти радiсно смiються.
Влiтку тiльки можна зовсiм роздягнутися.
Дощик сонячний припустить, та й ну танцювати.
Ой, яке це щастя дiтям пiд дощ жартувати!
Так чудово на подвір'ї, кругом цвiтуть квiти.
Спочивають, загорають дорослi i дiти.
Незабаром промайне ця пора чудова.
Серпень прийде i шепне, ось така розмова.
Наче меду напились кавуни та динi.
Щедрый серпень нам дарує баклажани синi.
Помiдори, огiрки, перець кольоровий.
Без цибульки нiкуди, їж салат готовий.
У саду поспiли фрукти, що не зрахувати.
Щоб не сгинув урожай, будем працювати!
ДВОЄ В САМОТИНI
Холодно, чому менi так холодно,
Навiть в кiмнатi я замерзаю.
Скажеш кохана i пригорнеш лагiдно
Вiд щирих слiв можливо я вiдтаю.
Коли ти поруч я спокiйна
И нiби горенька не знаю.
Я знаю, я тобi потрiбна
Тому що теж тебе кохаю.
Хоча нас двоє, ми однi.
А в хатi холодно буває.
Дiсталося старiти в самотинi.
Повинний хто, Господь лише знає.
Гріх скаржитися, кивати на долю.
Були ж батьками i ми з тобою.
Не довелось нам внукiв обнiмати
Приходиться самiм про себе дбати.
За нас байдуже чужим людям:
Як здоров'я і чим живемо,
Якi хвилюють нас турботи,
Що ми їли і що ми п'ємо.
На Господа одна надiя.
На все твоя воля
Свята Богородиця Марія,
Молюся на колінах стоячи.
Пробач, допоможи, захисти
Від тяжкої хвороби, від заздрості.
Так віру, любов пронести,
Жити без образи та в радості.
БАТЬКIВСЬКА ХАТА
Бiля хати на причилку
Батько змайстрував лавку,
Щоб могла вiдпочивати
Вiд тяжкої працi мати.
Вишня там росла рясна
Бiля самого вiкна.
Я садила вишню з братом,
Рідну, як зелене свято.
Там обідали ми влітку.
Нас було дiток багато
За малюсiньким столом.
З вишнями вареники- це свято,
Та ще зі свіженьким медком.
Вишню ми в пiчi сушили,
Взимку киселі варили.
Засипали ще в сулiйку,
Тато готував наливку.
Бо рiдни у нас богато,
Будeм гостей шанувати.
Тож без чарки яке свято?
Завжди будем пам’ятати.
Вишнi знову в саду зацвiли,
Тут наш дiм, наша батькiвська хата.
В цiм селi як гриби ми росли,
Тут земля наша щедра, багата.
ОСIННЯ ПОРА ЧУДОВА
Осiння пора чудова,
Неймовiрнi твої кольори,
Земля спочивати готова
Нам щедрi залишила дари.
Короткi хоча уже днi
Та ваблять поля i гаї.
Як сонце блисне у вiкнi,
Наче чари останнi твої.
Червонiє ще в лузi калина,
Листя впало, уже не шумить,
Сховалася пiд листям стежка,
Як пожежа, немов поле горить.
Там за полем насупився лiс,
Потемнiв и мовчить, як стiна,
Дощ пiшов i не висунути нiс,
Все одно моя осiнь – княжна.
Я давно вже закохана в осiнь.
Мене мати пiд листям знайшла.
Я доросла, тримає мене корінь,
Щедра осiнь – ти силу дала.
Жовтень 2010 рiк.
ВОЛI ЗАВДЯКИ
Життя моє, обмежена межа
Клубок iз ниток напрямок шука,
Нiби йдеш по кiнчику ножа.
Вихiд знайти, задача нелегка.
Надiя так менi потрiбна,
Варто своє життя цiнити.
Хоча дорога в гори непокiрна,
Без мрii хiба можна жити?
Тому й пишу, сама не знаю,
Та вже не можу не писати.
Просить душу куточок раю
Світло таємниче відривати.
Там незалежна, самостiйна,
З яскравим вогником в очах,
Буваю часом не спокiйна,
Як водограй бiжить в горах.
Іду спотикаюся своім шляхом,
Хто зрозуміє тут мене.
Буває до крові одним махом
Закрутить і на поріг швирне.
Не вистачає мені зусилля
Все наперед розрахувати…
Обмежувати себе в бажаннях,
Щоб лінію пряму тримати.
Куди мiй котиться клубочок?
Якi вiдкриє сторiнки?
Дорiжка привела мене в садочок,
Турботам, волi завдяки.
Грудень 2010 рiк.
Життя моє, обмежена межа
Клубок iз ниток напрямок шука,
Нiби йдеш по кiнчику ножа.
Вихiд знайти, задача нелегка.
Надiя так менi потрiбна,
Варто своє життя цiнити.
Хоча дорога в гори непокiрна,
Без мрii хiба можна жити?
Тому й пишу, сама не знаю,
Та вже не можу не писати.
Просить душу куточок раю
Світло таємниче відривати.
Там незалежна, самостiйна,
З яскравим вогником в очах,
Буваю часом не спокiйна,
Як водограй бiжить в горах.
Іду спотикаюся своім шляхом,
Хто зрозуміє тут мене.
Буває до крові одним махом
Закрутить і на поріг швирне.
Не вистачає мені зусилля
Все наперед розрахувати…
Обмежувати себе в бажаннях,
Щоб лінію пряму тримати.
Куди мiй котиться клубочок?
Якi вiдкриє сторiнки?
Дорiжка привела мене в садочок,
Турботам, волi завдяки.
Грудень 2010 рiк.