малий знову ладнає вудки на стограмових окунів,
ретельно готує снасті, зі знанням справи варить якусь там кашу,
на яку конче, ну кров з носа – клюне,
а я згадую коропів
із широкими, буцім Альпи, спинами,
спокійних коропів зі ставків та рік Старої Європи,
як вони пропливали жовтими субмаринами,
сто поколінь розпещеної риби,
яку не вживає у їжу сто поколінь упевних у сьогодні та завтра людей,
і вона, ота риба,
перетікає
поміж лебедів чорно-білих,
і лебеді ті переконані,
що всі Телесики всього світу давним-давно порятовані
від зубів злих зміючок -
зносить дах
від цієї ідилії та невагомості,
від високих трав над озером тиші в Тезе,
від остраху за них всіх,
таких вже дитинних –
а що як прийдуть чужинці
з вудками і саками
і половлять усю вашу
золоту рибу?