що коїться в таборовищах вовчих?
чи гояться там древні вовчі рани?
чи жебонять джереллям вовчі прощі
так бездоганно, мило й незрівнянно
мов прощі людства на початку світу?
якби ж те людство досі мало змогу
спогадуванням власним володіти
але воно - змарніло... що нам з того
коли вовки - тривають у дріманні
у шумовинні снів своїх мисливських
не знаючи людського нарікання
до людства не підходячи і близько...
таборовища вовчі - так далеко
що й смерть туди приходити не хоче
таборовища вовчі - наше пекло
наш рай також - таборовища вовчі
нам там незатишно, але жевріє мрія
набути там значніших перетворень
і перейняти вовче божевілля
котре - найбільшій святості за корінь
за першозрух і першонасолоду
бо хто не знає, як початкувалась
нечувано-стрімка людська природа?
дитинство людства - сіроманства старість...