Захворіла сива стара мати...
Стала смерть над нею із косою...
- Вже пора тобі, стара вмирати...
І умилась матінка сльозою...
- Зачекай, не час, нема ще сина...
Так його я цілу ніч чекаю...
того, що вродила і зростила,
того, що до болю так кохаю...
Відступила лютая, страшная...
Перед материнською любов'ю
не встояла покорилась злая...
Встигне ще напиться її кров'ю...
Так чекала! Стільки виглядала!
Та не дочекалася небога...
Стільки сліз і болю подолала...
На колінах вже благала Бога...
Тай закрила, стомлена, повіки...
На вустах застиг той біль пекучий...
І заснула, змучена ... навіки...
І завмерло серце те болюче...
Ну а син прийшов...Схилив коліна...
Довго плакав та... нема до кого...
Вже ВІДЖИЛА...ВІДТУЖИЛА... ВІДБОЛІЛА...
Не повернеться вже матінка до нього...
ЗАПІЗНИВСЯ СИН!!!