З її щоки скотилася сльоза,
Вона була гіркою.
У серці туга, то гроза,
Життя вінчається з журбою.
В її очах рида душа,
Посічена від болю,
Сховавши сина за життя,
Зазнала пташка горя.
Його вуста давно німі
Й не позовуть уже ніколи.
Не пожаліть, не пригорнуть,
Голубку свою в горі.
Ще молода, та все ж жива,
Скорившись гіркій долі,
Зневірилась, бо вже життя,
Украла в сина доля.
"О синку мій, чому зрання
Пішов у домовину?"
Не бачив світ, ще молодим -
В хворобі син загинув.
"Мій маків цвіт, ще не розцвів,
Та з вітром вже полинув,
Тобі ж так мало, мало літ,
Щоб вже лежать в могилі.
Мій ангел! Світ уже забрав,
Життя забрав у сина,
А він не жив, ще не кохав,
О, Боже, Як не справедливо!"
З її очей скотилася сльоза,
Вона була гіркою.
Нема життя. В душі журба,
Не буде сина вже ніколи.
Пройшли роки, та всеодно
Вони не гоять рани,
Життя нема, що вже було,
Спеклося серце в мами.