Про що з людьми вже тими говорити,
Коли вже всі під масками живуть.
Чи так їм справді краще й легше жити?
У їх серцях троянди не цвітуть.
У деяких - кохання до хамули,
Хтось полюбля плітки щодня плести.
Здається, що вже всі давно забули,
Що кожному хреста в житті нести.
А ось пліткують вже у формі версій,
Й поважно в очі дивлячись тобі,
Схиляють голови, та проти шерсті...
Та я не стомлююсь від них, о ні!
Їх жаль,що душі світлі почорнили,
З пихою за багатством в боротьбі.
Так боляче,що слово "честь" згубили,
Пробуджуючи совість лиш в журбі.
І, полюбивши сцени театральні,
Під масками життям вже гордо йдуть,
З черствілим серцем, та усе ж даремно,
У храм душі цинізму бруд несуть.