Від рідненького порога
В край далекий їду я.
В’ється стрічка із дороги,
Мов повзучая змія.
Де ті верби, де калина,
До яких так звикли ми?
Де багнюка, де долини
Після довгої зими?
А заморські тачки пруться,
Мов би стануть на диби,
І котеджі вгору пнуться,
Як після дощу гриби.
От би взяти і купити
Ту мітлу та й осідлать,
Зняться вгору, полетіти,
Щоб ніхто не зміг впіймать.