Таким гарним іменем її тут ніколи ніхто не називав. Для місцевого люду загадкове кущове дерево з жовто-золотими квітамим, що зацвітали з серединиі травня, просто було дряпоштаном.
Та й звідки було знати, що той дряпоштан є не що інше, як азалія понтійська, яка невідомо коли і як потрапила в ці місця і облюбовала соснові бори, що розкинулися обабіч Рожениці*.
Та мудрість людьська, що передавалася з покоління в покоління навчила людей використовувати азалію для власних потреб в повсякденному житті. З квітів робили чай, а кору застосовували як дубильну сировину.
Багато азалії росло і в урочищі Козині Ліски , особливо поблизу гарної хатини , яку збудувала власними руками молода родина. Він був вправним теслею, а вона гарною господинею. Працювали на власній землі, як кажуть в народі, не покладаючи рук. Власне господарство було заможнім. А по іншому і не могло бути . Адже з діда-прадіда їх привчали до праці на власній землі. Вони любили землю, як власних дітей. А ще добре знали і памятали найпершу Божу заповідь в Едемі
Його забрали восени тридцять сьомого . Він ніколи не знав, що таке антирадянська агітація, але саме за такою статтею його звинуватили і розстріляли без суду та свідків, серед ночі, десь на околиці обласного міста.
Її забрали на третій день після його смерті. Збиралася поспіль. Вдалося таємно взяти жменьку власної землі і сухих квітів азалії.
Її заслали до Казахстану на пять років. Вже , там, в чужій стороні , серед ночі, коли весь барак впаадав в сон, вона доставала свій вузлик з рідною землею і сухими квітами азалії і тихенько молилася. " Ojcze nasz, ktorys jest w niebie..." . Рясні сльози падали на грудочку поліської землі і сухі квіти азалії. В якусь мить вона побачила свої Козині Ліски, і той кущ азалії, що сиротою стояв неподалік самітньої хатини, яку похмурі чоловіки розбирали і возили пів-живими волами в село на колгоспний двір.
Плакало небо , земля і азалія, а разом з ними плакала і вона. "...i odpusz nam nasze winy, jako i my odpuszczamy naszym winowajcom..."
* Рожениця - невелика лісова річка, ліва притока річки Уж.
фото з сімейного архіву