В моїх легенях зараз,напевне,туманно.
Кудись зникла уся твоя хороша мана,
пропали усі спогади про добру їжу й теплі ванни.
Хтось усю ніч закручував в моїй голові крани
з котрих текли Не марні сподівання.
Тобі усе ще зле? Мої вітання.
Ревеш? Зарано,моя мила.
Твій поїзд рушить за 15 з лишнім.
Ще на один всхлип мені буде досить кисню,
на 23-ому мене зіб'є з рахунку стук коліс.
Я згодом напишу:
"Мила моя Мадам,
ось бачите-я трошечки підріс.
Я рівно дихаю і вже менше курю,
я чітко розумію що я говорю,
але мені до цих пір хочеться
кланятись до ніг вам,немов королю.
До поки я вас ще не обіймав
я менше плакав і чудово спав,
а зараз бачте: холодно й не спиться і
навіть якось лячно.
Ви змусили мене багато говорити і трястися,
за що я вам шалено вдячний.
Мила моя Мадам,
не плачте більше.
Згадуйте наш мис.
Бо що б там не було-я завжди з вами.
Ваш Ливневий Лис."