***

Вона пішла, забувши вернути ключі,
пішла як сніг…
сніг що випав весною,
і буває вона вертається у ночі,
коли я сплю,
і лягає поруч зі мною.

І я відчуваю запах її волосся,
тепло її подиху,
чую серцебиття,
згадую як мені важко з нею жилося...
але з нею принаймні я відчував життя.

А зараз всередині мене панує відлюдність,
зараз всередині мене спинився час,
без неї моє існування – формальна присутність,
бо яке може бути життя де немає… «нас»…

Її нервозність і втома…

все…

нарешті спочила…

спокійна і нерухома…

Тепер її ліжко - могила.

Священик сказав, - вона вдома, -
навіщо він бреше? Я ж знаю,
це ж ясно, як аксіома,
таких не беруть до раю…
М.Філдман