Вечернее солнце, прими благодарность за день!
Усталость по телу, а значит, он прожит недаром.
За лес, просветленный твоими лучами в Эдем,
За цвет васильковый в полей золотистых оправах.
За час твой рассветный, за яркою вспышкой - зенит,
За время моих, опаленных до пепла, зенитов,
За то, что еще колокольчиком в травах звенит,
За то, что уже отзвенело, но мной не забыто.
За небо под небом, за детский безоблачный смех,
За то, что могу и чему научиться пытаюсь.
Вечернее солнце, прими благодарность за тех,
Чьих душ не коснулась злоба и коварная зависть.
За то, что погоду меняют ветра перемен,
За мир на земле, где он кровью не исполосован.
Вечернее солнце, прими благодарность за день,
За эту потребность, молитвой звучащего, слова.
***
Л. Костенко
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.