Найбільша форма божевілля
У нашім світі- віра людям.
Ти не очікуєш свавілля,
І раптом боляче б’ють в груди.
Ми часто чуєм «хата скраю»
Та рідко бачим біль чужий.
Але ніхто із нас не знає,
Що приготує день новий.
Людина може дать надію.
Пообіцявши, забуває,
Де і які слова посіє
І з жахом потім пожина
Образи, сварки, біль та втрати.
На долю сердиться «Чому?»
Бо не бажає цінувати
Те щастя, що дане йому.
...Ми думаєм, що вічні люди
Вічні їх думки, почуття.
І нічого з того не буде,
Як спробувать змінить життя.
Можна обіцянки забрати,
Придумати мільйон причин,
Якщо забуде привітати
Зі святом матір рідну син.
Потім мільйони слів «пробач»
Летять в нікуди, в пустоту.
Ніхто не прошепче: «Не плач»,
Побачити лиш самоту,
МИ, оглянувшись, з жахом зможем,
Зіткнувшись з болем сам на сам.
Шукаєм враз- хто допоможе?
…В житті вирішувать лиш нам,
Для кого серце відкривати,
Кого минати стороною,
Ти можеш друзів вибирати,
Та пам’ятай- завжди з тобою
В скрутні хвилини рідні люди,
Ти не скупись для них любові.
Де зараз є й де потім будеш,
Не забувай, дзвони додому
Та просто оглянись навколо
І вперше за багато літ
Планета заспіває соло
Та посміхнеться увесь світ.
02,09,2013 - 03,09,2013 рр.