Рвеш її душу на частинки,своїм рівним подихом,
Обрізаєш крила та стягуєш канатом груди,
Забиваєш усі почуття наче цвях,
Вичерпуєш до останнього безцінні руди!
Наче примаро ,яка воліла залишитись,
Уся її доля веде в нікуди,
Вона пробачить усі нестерпні страждання,
І навіть твій поцілунок іуди.......
А ти далі підеш за свій хмарний атлас,
Залишивши полонянку,яка все вміє,все має знати,
Та колись гіркий досвід приведе назад,
Де вже на тебе нема кому чекати*!