(Казка)
У маленькому містечку жила одна дівчинка, яку всі називали Натуся-вередуся.
Вона дуже вередувала та всіх ображала. Щоб її не просили, все робила навпаки.
Батьки у Натусі були хороші, сердечні та все своій донечці прощали, бо дуже любили її.
Якось Наталка, зібралась на прогулянку, аж тут розпочався дощик.
- Ану перестань лити, ти мокрий та бридкий, від тебе одні калюжі! Іди собі геть, нікому ти не потрібний!
Розгнівався дощик, сховався за хмаринку, а хмаринка зникла ніби її не було. Визернуло сонечко та й своїм проміннячком висушило землю. Зраділа Наталочка, побігла в садочок гратися аж чує біля альтанки дві троянди розмовляють між собою.
-Що це? -Невже я розумію мову рослин? Ану, ну послухаю про що вони говорять.
-Що ж наробила ця Настуся-вередуся -говорить одна троянда.
-Що ж воно тепер буде? Ти бачила як образився дощик? Він більше ніколи не прийде до нас.
- Ось і чудово -подумала Натуся, хіба сонечко не краще? Яке воно тепленьке, яскраве. Молодець! Все я правильно зробила, сонечко краще за дощ. Не буду слухати цих колючих троянд.
І побігла Наталка край садочку де росли калина з вербою.
-Не дочекаються цієї осені моих червоних ягідок. Висохну я без дощику -жалібно сказала калина. Нічого не відповіла верба, тільки заплакала.
-Та кому потрібні твої гіркі ягоди? Ба яка втрата! Давно тебе потрібно було вирубати. Піду краще нарву квіточок і зроблю собі віночок. Буду гарненька-чепурненька.
Тільки Наталочка зігнулась до квіточок, а вони в мить всі зав"яли.
-Ой, які ж ви нікчемні! З вас навіть віника не зробиш.-А у відповідь чує, як квіти жалібно просять.
-Пити, пити гинемо!
-Добре, дам вам пити, не така я вже й погана як про мене говорять. -Взяла відерце та пішла до криниченьки.
-Що це, води в криниці нема, де вода? -думає Натуся. -Куди поділася?
-Мабуть висохла-простогнав дуб, який ріс біля криниці.
-Біда прийшла, без дощику ми всі загинемо.
-А, не потрібно мені ніякого віночка, я й без нього гарненька-чепурненька. Піду краще
погойдаюся.
Сіла Настуся на гойдалку, тільки-но розгойдалася, а гілка як затріщить. Злякалась
Наталка, пригнула з гойдалки. І тільки-но встигла відбігти від горіха на якому була гойдалка, як гілка відламалась і впала.
-Що це з нею, чого вона зламалась, я ж така маленька та легенька? А горіх крехтить.
-Боляче мені, сохнуть мої гілочки без дощику, ламаються.
-Ой, які ж вони сьогодні нудні, скиглять і скиглять. Все набридло, піду в дім.
Забігає Наталочка до хати і звертається до мами.
-Мамо, я соку хочу, дай мені мерщій!
-Ой донечко, біда сталася, хтось образив дощик і він пішов геть, а без дощику всі дерева та ягоди посохли. Тепер немає ні вишні, ні яблука, а ні полунички. Взагалі нічого немає. Ні з чого давити сік. Гинуть сади, ліси... Якби я знала хто так образив дощик, то навколішки, благала б попросити у дощика пробачення.
Пішла Натуся в свою кімнату, сіла на стільчик і дуже задумалась: Що ж воно таке дощик? І згадала що дощик: це водичка, це джерела, ріки, океани. Все живе на Землі, п"є водичку, і рослини, і тварини, і люди, а риби взагалі живуть у воді. Тож як не буде дощику, ми всі загинемо? Мабуть так, та певне так!
-Що ж я накоїла? -злякалась Наталка.
-Як же мені повернути дощик? І згадала що казала мама.
- Я б навколішки благала просити у дощика пробачення.
-Так справді, потрібно попросити у дощика пробачення.
-Ой, а де ж я його знайду? Піду в садочок і запитаю у рослин, може вони знають?
Побігла Наталка до альтанки, де троянди ростуть, тай питає їх, так ввічливо, любязно.
-Красуні ви трояндочки, підкажіть мені будь ласка, як мені до дощика звернутись? Я хочу в нього пробачення попросити.
Зраділи троянди рішенню Наталки але допомогти не могли, бо не знали. Не знали і калина з вербою, не знали і квіти і горіх. Аж чує як дуб заскрипів.
-Йди-но сюди - звернувся він до Натусі.
Підійшла Наталка до дуба і питає.
-Ти знаеш, так ти знаеш? То ж мерщій скажи мені як, будь ласочка, скажи, бо всі загинуть. І все через мене вередулю.
-На жаль я не знаю - заскрипів дуб.
-Але бачу на дні колодязя крапельку водички, спробуй попросити її.
Наталочка стала перед криниченькою і жалібно попросила.
-Крапелька водички
-В глибокій криничці,
-Зла на мене не тримай,
-Дощик з хмаркою вітай.
-Ще ти їм перекажи,
-Що я каюсь від душі.
-Хай мене прощають,
-І до нас вертають.
Крапелька дощику все переказала. Дощик пробачив Наталці і повернувся. Наталка під дощик і личко підкладає і рученята простягає.
-Спасибі тобі дощичку!
-Наталочко, донечко, в садок запізнюємось, прокидайся, пора. Ось тобі скляночка яблуневого соку, а снідати будеш зі всіма малятами в дитячому садку.
-То це був сон? - Здивувалась Наталка.
По дорозі в дитячий садок Наталочка, згадувала свій сон.
-Скляночка соку, яка смакота! - Подумала вона, а в голос вигукнула.
-Я тепер ніколи і нікого не буду ображати.
-Що ти сказала? - Запитує мама.
Та Наталочка вже не чула запитання, вона бігла до діточок. Наталка відчувала безмежну любов до всього живого. Раділа кожній гілочці, кожній квіточці.
А НАТУСЯ-ВЕРЕДУСЯ ЦЕ ХТО?
НЕ ЗНАЕМО ТАКУ.