Собака искала водку…
Частенько после охоты легашатники собираются и начинаются задушевные беседы. Герои пока не существующей передачи «моя собака самая лучшая» раскрываются в полной мере. Они рассказывают необыкновенные истории о хитрой дичи и еще более хитрых охотниках и их собаках. Однако сегодня повесть о не совсем обычной дичи.
Два года назад под Москвой проходила всероссийская выставка драдхаристов. На нее съехались собаководы с: Казани, Чебоксар, Перми, и т. д. Среди них было три человека и из Беларуси, среди которых был и я. Мероприятие проходило в городском парке, который плавно переходил в лес, где располагались палатки. После соревнований было обычное для таких мероприятий застолье и разговоры. И надо же, один из легашатников, Сергей бросил такую фразу: собаку можно обучить чему угодно, даже приносить выпивку. ( А к тому времени у нас она уже подошла к концу.) Я и говорю ему: эти сказки можешь детям в детском саду, в песочнице рассказывать, а не нам. Какая бы не была твоя собака хорошей, бутылку водки среди ночи она не принесет!
– Спорим, – говорит.
– Спорим, – принял я вызов, – на бутылку коньяка!
Ударили мы по рукам, к большому восторгу зрителей слушавших наш разговор, открывши рот, стали ждать развязки.
Серега подозвал свою собаку, начал гладить ее и нашептывать что-то вроде того: пусик-мусик, у папы выпить закончилось, а очень хочется еще – принеси! И с хлопком отправляет ее в темноту. Ждем – лица у всех в бликах костра напряженные, взволнованные, ожидающие.…Но прошло совсем немного времени, и появляется наш пес с бутылкой «белой» в зубах. Присутствующие обмерли. А я больше всех. Я понимаю, можно обучить собаку приносить тапочки, книжки, и т. д. Это достижимо, но…Но бутылку водки! Где она ее взяла? Ну, думаю, ты хитрый россиянин, но я ведь умный белорус. Припрятал, наверное, где-то у себя в рюкзаке бутылочку и предложил пари. Я тебя накажу. «Ладно, – говорю, – Серега, фокусы твои интересны, но не для нас. Давай еще…Пари. Я был абсолютно уверен, что его выиграю! ( Не может быть, чтобы у него был припрятан ящик водки). Давай заключим пари на две бутылки коньяка. (Одну я хотел вернуть, а вторую выиграть!). Пусть твой пес принесет еще бутылку.
– Хорошо, – соглашается Серега, и снова отправляет в ночь свою собаку. И… История повторяется. Через некоторое время из темноты выныривает Драдхаар с бутылкой «огненной воды». Тут я окончательно обомлел. Подхожу к Сереге и предлагаю (присутствующие аж ахнули!). «Я проставлю тебе ящик коньяка, если ты расскажешь, где она берет водку!» «– Да, – говорит, – все очень просто. Она залазит в палатки и ворует бутылки!» Вот такая исстория. Конечно, здесь есть еще один вопрос – как она отличает белую, от той же бутылки пива? Ведь все они запечатанные. Этого я понять пока не могу.
Однако не менее занятный случай произошел нашим героем на одной охоте. За несколько минут его гончая обучилась навыкам медведя и…Но все по порядку.
– Года два назад охотился с друзьями я на утку, – рассказывает он, – Собака работала идеально – ни я, ни мои друзья не знали, что такое не принесенный подранок. Была осень, когда в рыбхозах идет отлов рыбы. Рыба плывет по определенным каналам, и сплавляется в рыбоприемники, где ее отлавливают и потом она идет на продажу. Довольно много здесь и дичи. Одна из сбитых птиц. На глазах у моей собаки и упала на середину спущенного пруда. Пруд – это такое илистое пространство, куда очень сложно добраться – ни вплавь, ни по илу невозможно. Единственный путь через ручей, кишащий рыбой. Вскоре моя собака очутилась в этом кишащем рыбой ручье. И тут кто-то из моих друзей возьми и крикни: Мирта, подай! Собака вначале посмотрела на кричащего, потом на рыбу, а после схватила одну из них зубами. Принесла довольно крупного карпа. Нам – понравилось. В итоге она и уток принесла и несколько карпов. Причем стала действовать, как профессионал – рыболов-медведь – взбаламучивать воду и вытаскивать самых крупных рыбин. Вечером мы с удовлетворением вспоминали эту охоту – у нас было и жаркое и уха. Вот такая история.
Записал Николай Василевский
Перевод Людмилы Крижановськой на украинский.
МИСЛИВСЬКІ ОПОВІДКИ
Зазвичай лягашатники збираються після полювання і завжди розповідають свої найщиріші бувальщини. Мисливці-талалайки з неіснуючої передачі «моя собака найкраща» що тільки не брешуть спритними язиками. Вони патякають неймовірні околяси про лукаву дичину та більш хитрючих мисливців і їх кмітливих собак. Однак сьогодні йдеться про незвичайну дичину.
Два роки тому під Москвою проходила всеросійська виставка драдхааристів. На неї з'їхалися собаководи з Казані, Чебоксар, Пермі тощо. Приїхали також три чоловіка з Білорусії, серед яких був і я. Зустріч проходила у міському парку, за яким одразу починався ліс, де учасники розмістили намети. Після змагань, як водиться на таких заходах, були щедрий стіл і веселі балачки. І це ж треба, один з
лягашатників, Сергій, кинув такі слова: собаку можна навчити чому завгодно, навіть приносити випивку. А до того часу наше питво вже закінчилося. Я й кажу йому, що ці побрехеньки діткам у дитячому садочку, в пісочниці розповідай, а не нам. Яка б не була твоя собака ідеальною, та вночі пляшку горілки вона не дістане!
- Закладаймося, - каже.
- Закладаймося, - прийняв я виклик, - на пляшку коньяку!
Ляснули ми по руках на превеликий захват глядачів, які слухали нашу розмову, роззявивши роти, і чекали розв'язки нашої суперечки.
Сергій гукнув свою собаку, почав гладити її і нашіптувати щось на кшталт такого:
- Пусік-мусік, у тата випивка закінчилася, а дуже хочеться ще - принеси!
Плеснув у долоні і собака рвонула у темряву. Чекаємо – у всіх обличчя, напружені у відблисках багаття, схвильовані, зацікавлені... Але минуло трохи часу, і з'являється наша розумничка з пляшкою «білої» в зубах. Присутні заклякли. А мене аж приморозило до місця. Зрозуміло, що можна навчити собаку приносити пантофлі, книжки тощо. Це можливо, але ... Але пляшку горілки! Де вона її надибала? Ну, думаю, ти - хитрий росіянин, але ж і я - меткий білорус. Тому збагнув, що у суперника, напевно, десь у рюкзаку прихована пляшечка, і запропонував парі. Вирішив його провчити.
-Гаразд, Сергію, витівки твої цікаві, але не для нас. Давай ще, пропоную парі… - я був цілком упевнений, що фортуна на моєму боці: не може бути, щоб він десь поряд приховував ящик горілки , - Гайда укладемо парі на дві штуки коньяку. Нехай твоя собака принесе ще пляшку горілки.
Одну я бажав повернути, а другу виграти!
- Добре, - погоджується Сергій і знову посилає у пітьму свою собаку. І ... Історія знову повторюється. Через деякий час з темряви виринає драдхаар з пляшкою «вогняної води». Тут у мене наче мурашва сипонула по шкірі. Підходжу до Сергія і пропоную:
-Я поставлю тобі ящик коньяку, якщо ти розкажеш, де вона бере горілку!
Присутні аж хекнули!
-Та , - каже, - все дуже просто. Вона пролазить у намети і краде пляшки!
Ось така історія. Звичайно, тут є ще одна заковика - як дратхаар відрізняє пляшку горілки від пляшки пива? Адже всі вони запечатані. Цього зрозуміти мені й понині несила.
Проте інший мисливець описав не менш цікавий випадок на полюванні. За кілька хвилин його гонча опанувала навички ведмедя і ... Але все по порядку.
- Років два тому полював я з друзями на качку, - розповідає він, - Собака працювала ідеально - ні я, ні мої друзі не знали, що таке втрачений підранок. Була осінь, коли в рибгоспах виловлюють рибу. Риба пливе по певних каналах і скупчується в рибоприймальниках, де її відловлюють. А потім вона йде на продаж. Досить багато тут і дичини. Моя собака побачила, що один із підстрелених крижнів упав у самісіньку трясовину спущеного ставу. Ставок - це таке мулисте водоймище, куди дуже небезпечно дістатися - ні вплав, ні по намулистому болоту неможливо. Собака зрозуміла, що єдиний шлях до качура пролягав по струмку, що аж кишів рибою. Незабаром моя собака пробивалася через кишиння риби. І раптом хтось із моїх друзів гукнув:
-Мірта, подай!
Собака спочатку ошелешено озирнулася на горланя, потім глянула на місиво рибин і вхопила одну з них зубами. Принесла величезного коропа. Нам сподобалося. У підсумку вона і качок принесла, і кілька коропів. Причому стала діяти, як професіональний рибалка-ведмідь: збаламучувала воду і витягувала найбільших рибин. Увечері ми з задоволенням згадували це полювання - ми ласували і смажениною, і юшкою. Ось така історія.
Записав Микола Василевський.