я надто люблю тебе, аби відпустити
навіть якщо думками ти давно вже не поруч
з часом розумієш одну просту істину - треба жити
навіть якщо немає для кого
усі поцілунки, слова і зітхання
все тане, як дим у вирі часу
ти знаєш насправді що є те кохання?
так само не знаю, але я живу
всі келихи болем наповнені вдосталь
і в душах він повниться щемним вогнем
ти знаєш, кохання - це така постать
яка постає, перед входом у Віфлиєм
і от ти вже знаєш, що то кохання
а я все живу, не тягнучи стоп-кран
я надто люблю тебе, аби відпустити
пробач, і лишайся назавжди десь там